⚡ ПЕРША КВАРТАЛЬНА ЗВІТНІСТЬ З ПДФО ТА ЄСВ: ПРИКЛАДИ, ЗРАЗКИ, ПОЯСНЕННЯ ⚡
Постанова ВС від 21.04.2021 у справі № 569/9738/20
Працівник подав заяву про звільнення за власним бажанням з 5.05.2020 у зв’язку зі станом здоров’я на підставі ч. 1 ст. 38 КзпП. Роботодавець указав на необхідність відпрацювати два тижні, оскільки працівник не надав доказів, що підтверджують поважність причин для його звільнення з визначеної ним дати. 31.07.2020 працівника звільнили за прогули за п. 4 ст. 40 КзпП.
Районний суд задовольнив позов працівника про визнання трудових відносин припиненими з 05.05.2020 з огляду на те, що заява про звільнення зумовлена неможливістю продовжувати роботу через оголошення карантину та запроваджені у зв’язку з цим обмежувальні заходи.
Апеляційний суд скасував рішення суду та відмовив у задоволенні позову, оскільки працівник не надав документів, які б підтверджували неможливість виконувати трудові обов’язки.
Верховний Суд України (далі — ВС) залишив у силі рішення місцевого суду, навівши таке правове обґрунтування.
Стаття 38 КЗпП України зобов’язує роботодавця звільнити працівника в строки, про які він просить, у тому числі за наявності інших поважних причин, ніж зазначені у ч. 1 цієї статті. Тобто перелік таких причин не є вичерпним. Поважність причин має вирішуватися в кожному конкретному випадку.
Листки непрацездатності свідчать, що позивач неодноразово хворів перед зверненням із заявою про звільнення. У службовій записці він звертав увагу керівництва на відсутність опалення в кабінеті, постійну низьку температуру, що негативно впливає на стан його здоров’я, просив забезпечити обігрів робочого місця.
Крім того, позивач пояснював свою відсутність на роботі припиненням транспортного сполучення через запровадження карантину. Одночасно він просив забезпечити довезення його до місця роботи та розвезення додому, однак це прохання не було задоволено.
Апеляційний суд урахував службову записку, відповідно до якої позивачеві запропонували працювати дистанційно, але він відмовився. Водночас ВС указав, що поза увагою суду залишилася відсутність наказу власника про переведення позивача на дистанційну роботу та видачу у зв’язку з цим йому матеріально-технічних цінностей.
Суд першої інстанції проаналізував надані позивачем докази, зокрема: листки непрацездатності, службову записку позивача, врахував наявність транспортних обмежень на період карантину, відсутність реального забезпечення дистанційною (надомною) роботою та дійшов правильного висновку, що поважність причин звільнення за власним бажанням позивача підтверджена.
