Простої автотранспорту на митниці

ПРОБЛЕМА

Підприємства, які здійснюють свою діяльність у сфері ЗЕД, досить часто стикаються із затримкою товарів на кордоні України через простій автотранспорту перевізника на митниці. Яку відповідальність передбачено за простої? Як відобразити в обліку додаткові витрати, що виникають у зв’язку з простоєм?

РІШЕННЯ

Абзацом восьмим глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 № 363 (далі — Правила № 363), визначено, що юридичним документом, яким регулюються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов’язки та відповідальність сторін щодо їх додержання, є договір про перевезення вантажів між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем.

У статті 142 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 № 401 (САТ), під простоєм автомобіля розуміється затримання з вини вантажовідправника або вантажоодержувача автомобілів, поданих під вантаження або розвантаження, понад установлені строки.

Отже, простоєм автотранспорту вважається затримка або невикористання автотранспорту з вини сторін договору про перевезення вантажу, яка починається після закінчення, перевищення або порушення строків, передбачених для вчинення певних дій, зокрема строків навантажувально-розвантажувальних робіт, здійснення митних операцій тощо.

Тому при укладенні договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом за межі України замовник (вантажовідправник чи вантажоодержувач) та перевізник мають встановити норми часу на перевезення, зокрема на завантаження, розвантаження товару та оформлення його на митниці. Крім того, в договорі обов’язково необхідно обумовити відповідальність винної сторони за прострочення доставки (простій).

Відповідальність за простій автотранспорту

Відповідальність за простій автотранспорту при здійсненні перевезень вантажу у міжнародному сполученні передбачено нормативними актами, що регулюють окремі види господарських відносин (транспортні кодекси, статути тощо), і повинна бути встановлена в договорі про перевезення вантажу. Відповідальність за прострочення строків доставки вантажу несуть перевізники та замовники перевезень, залежно від того, хто винен у їх порушенні.

За порушення зобов’язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено ЦК, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

У разі прострочення доставки вантажу перевізник відшкодовує другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення (ч. 1 ст. 920, ч. 1 ст. 923 ЦК).

Стаття 313 ГК зобов’язує перевізника доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Розмір штрафів для перевізників за прострочення доставки вантажу встановлюється у договорі. Згідно зі статтею 138 CAT за прострочення доставки вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні організації сплачують одержувачам штраф у розмірі 12% перевізної плати за кожну добу прострочення, але не більш як 60% цієї плати.

ВГСУ у постанові від 17.04.2012 у справі № 1/93/5022-1253/2011 зазначив, що штраф, у т. ч. за простій, за своєю правовою природою не є грошовим зобов’язанням у розумінні статей 230, 231, 232 Господарського кодексу України, глави 47 та глави 48 Цивільного кодексу України, а є санкцією, якою забезпечується виконання зобов’язання.

Пункт 5 статті 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (КДПВ) зазначає, що, коли прострочення завдало збитку, перевізник компенсує такий збиток. При цьому сума компенсації не може перевищувати плату за перевезення.

Якщо прострочення сталося не з вини перевізника, то він звільняється від відповідальності (ч. 2 ст. 313 ГК).

Згідно з частиною 2 статті 11 КДПВ відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи неправильністю документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника. Отже, якщо понаднормовий простій у пунктах завантаження/розвантаження або на митниці виник у зв’язку з порушенням своїх зобов’язань замовником (наприклад, неналежне оформлення документів), то штраф сплачує замовник (ст. 920 ЦК).

Водночас, якщо замовник доведе, що простій стався не з його вини, то оплачувати простій замовник не зобов’язаний (постанова ВГСУ від 12.07.2012 у справі № 5004/1099/11).

Як свідчить практика, іноді сторони договору про перевезення вважають за доцільне не встановлювати в договорі відповідальність замовника за простій на митниці. Оплата за такий простій розглядається як плата за додаткову послугу перевізнику, на яку в договорі перевезення встановлюється окремий тариф.

Вважаємо, що обумовлення таких послуг у договорі не суперечить нормам законодавства, адже в нормативних актах, які регулюють перевезення вантажів автотранспортом, передбачено, що умови перевезення вантажу, обов’язки сторін, порядок розрахунків, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень установлюються договором. Обмежень видів додаткових послуг, які може надавати перевізник згідно з договором перевезення вантажу автотранспортом, законодавством не передбачено (абз. 2 ч. 2 ст. 908 ЦК).

Документальне оформлення простою

Щоб оформити та відобразити в обліку плату за простій (суму штрафу чи плати за додаткову послугу), необхідно правильно оформити документи, що підтверджують такий простій.

Документами, які можуть підтвердити простій автотранспорту на митниці, зокрема, є:

• міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR);

• митна декларація, в якій зазначається дата подання декларації та закінчення митного оформлення;

• інші товаросупровідні документи (сертифікати, висновки тощо), необхідні для здійснення міжнародного перевезення вантажів і подання до митного оформлення вантажу до митних органів.

Забезпечення оформлення цих документів обумовлюється в договорі.

ВГСУ у постанові від 30.10.2012 у справі № 5/039-12 зазначив, що для встановлення вини замовника перевезення у простої вантажу на митниці слід звертати увагу на офіційні підтвердження митниці про необхідність затримання товару, на акт проведення митного огляду товарів чи на рішення про відмову в митному оформленні для з’ясування причин затримки на митниці.

Згідно з частиною 2 статті 256 Митного кодексу України у рішенні про відмову в митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз’яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.

Нормативні терміни перевезення та інших робіт (зокрема, навантажувально-розвантажувальних) можна встановити й у заявці-замовленні на перевезення.

Також документом, що підтверджує простій автомобіля у пунктах завантаження і розвантаження понад встановлені норми часу, є акт, що складається в разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем). В акті зазначаються обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності (зокрема, простій). Форму акта наведено в додатку 4 до Правил № 363 (п. 15.1, пп. «в» п. 15.2 Правил № 363).

Бухгалтерський облік

Насамперед зазначимо, що замовником автотранспорту для перевезення вантажу може бути як вантажовідправник, так і вантажоотримувач (продавець і покупець товарів). Від цього залежить порядок відображення в обліку суми оплати за простій.

Так, якщо в договорі про перевезення передбачено відповідальність замовника за затримку доставки товарів у вигляді штрафу, то сума такого штрафу відображається в обліку замовника (продавця чи покупця) за дебетом субрахунку 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» з кредитом субрахунків 631 «Розрахунки з віт-чизняними постачальниками», 685 «Розрахунки з іншими кредиторами».

Сума оплати простою, визначена у договорі як оплата додаткових послуг, пов’язаних з перевезенням, включається до складу витрат замовника-продавця (п. 14 П(С)БО 9 «Запаси») і відображається за дебетом рахунку 93 «Витрати на збут» з кредитом субрахунків 631, 685.

У вантажоотримувача (замовника-покупця) суму оплати за простій, яку визначено в договорі як оплату додаткових послуг, можна визнати транспортно-заготівельними витратами, що безпосередньо пов’язані з доставкою запасів, і включити її до складу собівартості придбаних товарів (абз. 6 п. 9 П(С)БО 9).

У бухгалтерському обліку така операція у замовника-покупця відображається за дебетом рахунків 20 «Виробничі запаси», 28 «Товари» з кредитом субрахунку 631.

Податковий облік

податок на прибуток

У податковому обліку підпунктом 139.1.11 Податкового кодексу України (ПК) встановлено, що не включаються до складу витрат суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку. Отже, сума штрафу за простій, передбачена сторонами договору про перевезення вантажу, не включається до складу податкових витрат. Такої думки дотримуються і податківці в листах від 06.03.2012 № 4240/6/15-1415 та від 21.01.2013 № 888/6/15-1415.

При цьому послуги з перевезення мають бути пов’язані з господарською діяльністю підприємства та підтверджені первинними документами (п. 138.2, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 ПК). Сума оплати простою, пов’язаного із доставкою придбаних товарів, включається до собівартості цих товарів (п. 138.6 ПК) та до складу витрат в періоді визнання доходів від реалізації таких товарів (п. 138.4 ПК).

У разі коли простій стався під час перевезення товарів, що реалізуються, то сума плати за простій включається до складу витрат на збут (пп. «е» пп. 138.10.3 ПК).

ПДВ

Оподаткування ПДВ плати за простій також залежить від того, як її визначено в договорі про перевезення.

Так, якщо вартість простою договором визначено як штраф, то вона не впливає на базу оподаткування ПДВ. Таке роз’яснення надано в Узагальнюючій податковій консультації щодо включення до бази оподаткування податком на додану вартість та складу витрат коштів, отриманих як сума штрафу за затримку оплати постачання товарів/послуг, затвердженій наказом ДПС України від 06.07.2012 № 590.

У разі коли оплату простою визначено як плату за додаткову послугу перевізнику, сума оплати простою відповідає визначенню «постачання послуг» згідно з підпунктом 14.1.185 ПК, тому є об’єктом оподаткування ПДВ (пп. «б» п. 185.1 ПК).

Разом з тим не є об’єктом оподаткування ПДВ надання послуг з перевезення вантажу за межами митної території України (пп. «б» п. 185.1, пп. «в» пп. 186.2.1 ПК).

Як бачимо, відображення плати за простій у бухгалтерському і податковому обліку залежить від того, як її буде визначено в договорі про перевезення вантажу. Тож радимо вам скористатися нашою статтею та визначити для себе найбільш прийнятний варіант до укладення договору.

Підготовлено членами Експертної ради системи «Експертус Податки»