У проекті Трудового кодексу з'явилась цікава новина - за допомогою відеокамер роботодавці зможуть контролювати своїх працівників. Але на робочому місці приватне життя не закінчується. Тому треба брати до уваги норми Цивільного та навіть Кримінального кодексів, Конституції, а ще вивчвти практику Європейського суду з прав людини.
Втрата первинних документів через руйнування офісу
Згода має значення
Норма про застосування роботодавцем відеоспостереження за трудовим процесом найманого працівника викликає багато суперечок з цього приводу у проекті ТК. Роботодавці, і це не є секрктом, використовують різні способи стеження за працівниками (відстеження відвідуваних сторінок в Інтернеті, перегляд електронної пошти, фіксація часу перебування на роботі та інше).
Відеоспостереження є поширеним способом стеження за працівниками. Вжиття подібних заходів, не можна цого заперечувати, вигідне для роботодавців. Бо саме роботодавці мають безпосередній інтерес у спостереженні за поведінкою працівника на робочому місці. Це дає змогу контролювати ефективність робочого процесу та зробити неможливим неправомірно використовувати майно роботодавця у особистих цілях, тощо.
Про те, що приватне життя особи закінчується з моменту її приходу на роботу, є хибною думкою багатьох роботодавців. Виникає просте запитання:чи не призведе до нівелювання та порушення основних прав працівників запровадження прямої норми, що дозволятиме роботодавцю проводити на робочому місці відеоспостереження?
Стаття 32 Основного Закону захищає права працівників на приватне життя. Відповідно до цієї статті ніхто не повинен зазнавати втручання в особисте та сімейне життя, крім випадків передбачених Конституцією. Старря 307 Цивільного кодексу зазначає, що фізична особа може бути знята на кіно -, фото -, теле- чи відеоплівку тільки за її згодою.
Враховуючи аналіз діючих норм, можна зробити висновок, що тільки після отримання згоди працівника, роботодавець може здійснювати відеоспостереження за робочим місцем.
За що покарають головбуха
Ознайомити працівників
Коли та як саме треба отримувати згоду працівників на проведення відеоспостереження? Даючи відповідь на запитання потрібно взяти до уваги положення статті 29 Кодексу законів про працю. Стаття визначає, що влаштовуючись чи працюючи на певній посаді, працівник має право на достовірну, повну інформацію щодо умов праці та вимог на робочому місці. Способи контролю за діяльністю особи, відповідно, можна віднести до такої інформації. Приймаючи вищесказане до уваги, на рівні підзаконних нормативно - правових актів , доцільно урегулювати порядок проведення відеоспостережень на підприємствах, в установах та організаціях. Як правило це відбувається таким чином:
- видається наказ про організацію відеоспостереження, в якому потрібно чітко визначити територію, що підлягатиме такому спостереженню;
- пункт про функціонування системи відеоспостереження включається до правил внутрішнього трудового розпорядку;
- приміщення, в яких проводиться відеоспостереження укомплектовуються попереджувальними табличками;
- всіх працівників ознайомлюють з відповідною інформацією.
Встановлення чітких правил та умов здійснення відеоспостереження дадуть змогу запобігти масовим зловживанням з боку роботодавців. Слід взяти до уваги, що відповідна норма проекту ТК містить формулювання: ”якщо це зумовлено особливостями виробництва”.
Досить складно чітко встановити які саме фактори потрібно віднести до особливостей виробництва. То це, у свою чергу, у майбутньому може призвести до великої кількості непорозумінь і спорів.
Зарплатні рейди Держпраці: кому чекати і як захиститися
Європейський досвід
Варто звернути увагу на досвід європейських країн під час обговорення цього питання. Правозастосовча практика із цієї проблематики в європейському законодавстві значно більша. Незважаючи на це, багато питань все ж таки залишаються суперечливими.
Слід згадати про статтю 8 Конвенції щодо захисту прав людини і основоположних свобод, що встановлює право кожної особи на повагу до її приватного та сімейного життя, до житла та кореспонденції. Важливою є практика Європейського суду з прав людини. Так у справі “Німець проти Німеччини” від 16.12.92 у рішенні суду наголошено, що поняття “приватне життя” не може тлумачитися в обмежувальному значенні. Повага до приватного життя передбачає розвиток взаємин з іншими людьми.
Немає підстав вважати, що поняття “приватне життя “ не може охоплювати діяльність ділового чи професійного характеру. Це рішення Європейського суду можна вважати визначальним щодо встановлення дозволених меж при реалізації роботодавцями права на відеоспостереження за працівниками.
Захист персональних даних
Особливу увагу слід присвятити питанню захисту персональних даних працівників, які будуть отримані у ході відеоспостереження. Мета захисту - уникнення розголошення приватної інформації.
Думка, про необхідність розроблення роботодавцями положень про захист персональних даних співробітників є поширеною серед фахівців. Порушення правил захисту персональних даних особи або їх незаконне поширення для роботодавців можуть мати доволі тяжкі наслідки, зокрема відкриття кримінального провадження.
Тому це питання потребує більш детального регламентування. Цікавий факт - заборона на використання персональної інформації та її зберігання понад місяць діє у Франції.
У підсумку варто зауважити, що положення проекту ТК про можливість проведеня відеоспостереження потребує конкретизації та детального доопрацюваня .
Інвентаризація: обов’язок чи спосіб зберегти майно підприємства
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Головбух"
