експерт з обліку та оподаткування, кандидат економічних наук, Чернігів
Торговельна марка — це об’єкт права інтелектуальної власності, передача прав на який, як і на технічні умови, потребує належного юридичного оформлення та правильного податкового обліку. У статті розглянемо порядок реєстрації торговельної марки, особливості оформлення тимчасової передачі прав, документальне супроводження таких операцій та податкові наслідки
Торговельна марка чи знак для товарів і послуг — це певна комбінація літер, слів, цифр, за допомогою яких можна вирізнити товар/послугу певного суб’єкта господарювання (ст. 492 Цивільного кодексу України; ЦК). Окрім літерно-цифрових і словесних поєднань торговельна марка може включати поєднання кольорів та зображень. Виробляти товари чи надавати послуги під певною торговельною маркою може як юридична, так і фізична особа.
Торговельна марка — це різновид об’єкта права промислової власності (ОПВ). Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року передбачає, що до ОПВ належать патенти, корисні моделі, товарні знаки, промислові зразки.
Окрім того, у побуті та маркетингу вживають неформальні замінники поняття торговельної марки:
«фірмовий знак» — певне графічне зображення;
«логотип» — літери, які можуть мати специфічне креслення, поєднання кольорів, певні графічні візерунки тощо;
«слоган» — певна фраза;
«бренд» — популярна торговельна марка, тобто вже розрекламована, розкручена, зі своєю історією.
Оформлення тимчасової передачі прав на техумови та марку
ТОВ призупинило свою діяльність і передало в тимчасове користування свої технічні умови на виготовлення продукції та зареєстровану торговельну марку. Як юридично правильно оформити такі угоди? Як визначити обґрунтовану плату за користування технічними умовами та торговельною маркою? Які особливості оподаткування таких господарських операцій?
Відносини з передачі прав на використання знака для товарів і послуг (далі — знак), а також технічних умов з виготовлення продукції регулюють:
Правова природа об’єктів передачі та способи їхнього використання
Насамперед визначимось із правовою природою та статусом об’єктів, права на які підприємство планує передати у тимчасове використання, а також, що включає таке використання.
Торговельна марка (знак) — позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. 1 Закону про охорону прав). Зареєстрований знак — знак, на який видано свідоцтво. Торговельні марки (знаки для товарів і послуг) відносяться до об’єктів права інтелектуальної власності (ст. 420 ЦК).
При цьому використанням знака є:
нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);
застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;
застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет (п. 4 ст. 16 Закону про охорону прав).
Знак визнають використаним, якщо його застосували у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака. З огляду на наведене використанням знака є також застосування схожої з таким знаком торговельної марки.
Технічні умови — нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким має відповідати продукція, процес або послуга, та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги (ст. 1 Закону про стандартизацію).
На відміну від знака, технічні умови не фігурують у переліку об’єктів права інтелектуальної власності згідно зі ст. 420 ЦК. Немає прямої згадки про них і серед об’єктів авторських прав, наведених у ч. 1 ст. 6 Закону про авторське право і в ч. 1 ст. 433 ЦК. Та все одно технічні умови є об’єктом авторського права (як інший твір) та, відповідно, — об’єктом права інтелектуальної власності. Тим паче, зважаючи на невичерпність переліку зі ст. 420 ЦК.
При цьому пропонуємо вважати використанням технічних умов, приміром:
виготовлення виробу із застосуванням техумов;
застосування виробу, виготовленого із застосуванням техумов;
пропонування для продажу, зокрема через Інтернет, виробу, виготовленого із застосуванням техумов;
продаж, імпорт (ввезення) та інше введення в цивільний оборот виробу, виготовленого із застосуванням техумов;
За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог закону (ч. 1 ст. 1109 ЦК). Тобто, на умовах ліцензійного договору можна дозволити використання й технічних умов як об’єкта права інтелектуальної власності.
Причому ліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності можна оформити як окремий документ або як складову частину ліцензійного договору — додаток до нього (ч. 2 ст. 1108 ЦК).
Вважається, що за ліцензійним договором надають невиключну ліцензію, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (ч. 4 ст. 1109 ЦК).
У ліцензійному договорі визначайте:
вид ліцензії;
сферу використання об’єкта права інтелектуальної власності: конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта (див. вище), територія та строк, на які надаються права, тощо. Наприклад, також можна прописати, що здійснення будь-якого введення в цивільний оборот продукту (товарів, послуг, робіт), виготовленого із застосуванням відповідних технічних умов, супроводжується відповідним знаком;
розмір, порядок і строки виплати плати за використання об’єкта права інтелектуальної власності;
інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір (ч. 3 ст. 1109 ЦК).
Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.
Виключну ліцензію видають лише одному ліцензіату і вона унеможливлює використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.
Одиничну ліцензію видають лише одному ліцензіату і вона унеможливлює видачу ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері.
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.
Штучний інтелект уміє багато. Та у питаннях податків і звітів вирішальне — не швидкість, а досвід. У системі «Експертус Головбух» консультують живі експерти, які не генерують відповіді, а перевіряють і зважують кожну рекомендацію 👇
Права на використання об’єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. А за відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України.
Крім того, такий договір має обов’язково містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.
Що ж до оплати за використання об’єктів, то вона може здійснюватися у різних правових формах. Що ж до оплати за використання об’єктів, то вона може здійснюватися у різних правових формах. Згідно зі ст. 1113 ЦК та умовами ліцензійного договору, виплату винагороди можна здійснювати у формі одноразового (паушального) платежу, регулярних відрахувань (роялті) або комбінованих платежів.
На сьогодні законодавство не встановлює обов’язкових мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів інтелектуальної власності між суб’єктами господарювання (постанову КМУ від 18.01.2003 № 72 втратила свою правову силу (не застосовується) у зв’язку з ухваленням нового Закону про авторське право, хоча на сайті ВР значиться як «чинна»). Порядок визначення розміру винагороди за право використання як технічних умов, так і торговельної марки законодавчо не регламентовано. Тому конкретний розмір винагороди, порядок її обчислення та строки виплати сторони визначають виключно за домовленістю в договорі. Водночас для обґрунтування та визначення ринкової вартості права користування цими об’єктами сторони можуть звернутися до суб’єкта оціночної діяльності.
Утім, зазвичай розмір такої винагороди розраховують на підставі ринкової вартості відповідного об’єкта, а також оцінки бізнесу ліцензіара (його репутації) і аналізу повного циклу виробництва та реалізації продукції, виготовленої із застосуванням відповідних технічних умов та випущеної в обіг під відповідною торговою маркою. При цьому можна також брати до уваги витрати, понесені на розробку техумов/створення знака і на правову охорону цих об’єктів.
У будь-якому разі, якщо оплату за ліцензійним договором здійснюватимете кількома платежами, то в самому договорі варто передбачити, що сума ліцензійних платежів не залежить від обсягу продажу ліцензіатом продукції, виготовленої за технічними умовами та під знаком ліцензіара.
Увага:ліцензіар залишається власником об’єкта. Тому він має можливість обмежити права, що передаються (щодо території, часу, обсягу прав), а також паралельно використовувати об’єкт поряд з ліцензіатом.
Ліцензійний договір вважається дійсним, якщо він укладений у письмовій формі і підписаний сторонами. Строк, на який укладають договір, не може перевищувати строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності. Тобто, строк дії ліцензійного договору не має перевищувати строку дії свідоцтва на знак.
Зауважимо, що при видачі ліцензії на використання знака на підставі ліцензійного договору законодавство (абз. 2 п. 9 ст. 16 Закону про охорону прав) надає право стороні договору інформувати невизначене коло осіб про видачу цієї ліцензії. Таке інформування здійснюють шляхом публікації відповідних відомостей в Офіційному електронному бюлетені «Промислова власність», який видає УКРНОІВІ (Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій). За опублікування відомостей про видачу ліцензії, а також внесених змін до них сплачуються відповідні збори.
Оподаткування передачі прав користування техумовами і знаком
У бухгалтерському обліку доходи, отримані від передачі прав користування техумовами і знаком, можна відносити до інших доходів від операційної діяльності. Такі доходи узагальнюють на рахунку 71 «Інший операційний дохід».
Нагадаємо, що розрахунок об’єкта оподаткування податком на прибуток базується на фінансовому результаті до оподаткування, визначеному у фінансовій звітності (пп. 134.1.1 Податкового кодексу України, далі — ПК). Тому «бухгалтерські» доходи від передачі прав користування техумовами і знаком вплинуть й на такий об’єкт оподаткування.
Додамо, що згідно з пп. 196.1.6 ПК виплата роялті у грошовій формі не є об’єктом оподаткування ПДВ. Визначення поняття «роялті» наведене у пп. 14.1.225 ПК. При цьому важливо зважати на умови ліцензійного договору: якщо за умовами договору ліцензіату передаються права на продаж, відчуження об’єкта інтелектуальної власності або якщо платежі дають право на набуття об'єкта у власність, такі платежі не визнаються роялті для цілей оподаткування і підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за ставкою 20%.
