Верховний Суд України (далі — ВС) вказав, що розповсюджена у рекламній продукції інформація про особу та товар має на меті проінформувати споживачів і сформувати у них інтерес щодо таких особи та товару. Матеріальні носії реклами є виключно засобами розповсюдження інформації про товар, який реалізує продавець, тому рекламна продукція не може бути використана споживачем інакше ніж як джерело інформації (тобто в будь-яких операціях).
А отже, не є активом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та товаром у визначенні Податкового кодексу України (далі — ПК).
Економічна мета від такої передачі полягає у перспективі отримати дохід у майбутньому не від власне розповсюдження рекламної продукції як передачі відповідних матеріалів у власність іншим особам, а від популяризації імені підприємства, розповсюдження інформації про його товари з ціллю привернення уваги невизначеного кола осіб до діяльності позивача. Передача ж в рекламних цілях продукції у власність іншим особам є лише формою розповсюдження реклами, що, однак, не наділяє таку передачу ознаками реалізації.
Таким чином операції з безкоштовної роздачі рекламної продукції для кінцевого споживача:
- не є операціями з безоплатного надання товарів, про які йдеться у підпункті 14.1.13 ПК,
та
- не є операціями з продажу (реалізації) товарів відповідно до підпункту 14.1.202 ПК.
А відтак підстави визначати їх об`єктом ПДВ відсутні.
