Діюче законодавство не забороняє такі операції.
Оскільки майнові права на комп’ютерну програму залишаються у нерезидента, у даному випадку має місце надання резиденту невиключного майнового права на користування об’єктом авторського права. Це саме право передаватиметься за субліцензійним договором третім особам (ст. 424, 1109 Цивільного кодексу України; ЦК).
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Є два варіанти відображення у податковому обліку винагороди за користування комп’ютерною програмою як об’єктом авторського права, сплаченої на підставі ліцензійного (субліцензійного) договору:
- формування вартості окремого об’єкта нематеріального активу групи 5 (пп. 14.1.120, 145.1.1 Податкового кодексу України; ПК);
- включення до складу витрат у якості роялті (пп. 14.1.225 ПК).
Виходячи з норм законодавства, що регулює захист авторських прав, на нашу думку, перший варіант застосовується для випадків, коли передаються виключні права на об’єкт авторського права. Якщо передаються невиключні права (як у нашій ситуації), то застосовується другий варіант.
Податківці також схиляються до такого висновку (підкатегорія 102.07.13 ЗІР, Узагальнююча податкова консультація щодо особливостей оподаткування ПДВ операцій з постачання програмної продукції, затверджена наказом МДЗ від 07.10.2013 № 536), але зустрічаються і протилежні думки. Наприклад, у ЗІР (підкатегорія 102.09.03) на питання щодо відображення в обліку витрат на придбання комп’ютерної програми (придбання права користування, без переходу авторських прав) податківці відповідають, що комп’ютерна програма визнається нематеріальним активом (група 5).
Якщо обліковувати придбану у нерезидента комп’ютерну програму як нематеріальний актив, до складу податкових витрат відносяться суми нарахованої амортизації.
Якщо ж витрати на придбання комп’ютерної програми розглядати саме як роялті, то слід врахувати наступні особливості.
Витрати з нарахування роялті, які:
- можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат, враховуються у складі собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. У разі якщо нерезидент має офшорний статус, до податкових витрат дозволяється відносити лише 85% роялті, нарахованих на користь цього нерезидента (п. 161.2 ПК);
- не можуть бути віднесені на собівартість товарів, робіт, послуг, включаються до інших витрат у вигляді витрат подвійного призначення. У цьому випадку діють обмеження, передбачені пунктом 1 частини 2 підпункту 140.1.2 ПК.
Згідно з цими нормами не дозволяється включати до складу податкових витрат роялті, що виплачуються нерезиденту:
- який має офшорний статус;
- який не є фактичним отримувачем такої плати за послуги та не уповноважений фактичним власником на її отримання;
- щодо об’єктів, права інтелектуальної власності на які вперше виникли у резидента України;
- який не сплачує податки із роялті у себе в державі.
Якщо у ситуації, що розглядається, нерезидент не відповідає жодній із зазначених ознак, то нараховані на його користь роялті можна включати до складу податкових витрат, але в обсязі, що не перевищує 4% доходу (без урахування ПДВ та акцизного податку) за попередній рік. У повному обсязі дозволяється включати до складу податкових витрат лише нарахування на користь постійного представництва нерезидента, що оподатковується згідно з пунктом 160.8 ПК.
