ПРОБЛЕМА
Підприємство займається господарською діяльністю з надання послуг зарубіжним замовникам. У зв’язку з цим є корпоративний мобільний зв’язок та встановлені ліміти на розмови. Як правильно віднести до податкових витрат роумінг і послуги мобільного зв’язку, що перевищують ліміт?
РІШЕННЯ
Для доказу зв’язку з господарською діяльністю підприємства потрібен наказ по підприємству про встановлення ліміту персонально кожному працівникові. Для щомісячного контролю його дотримання доцільно затвердити форму внутрішнього звіту (довільна, підписується працівником), у якому буде вказуватися фактично використана сума вартості послуг мобільного зв’язку: з них окремо — на господарські потреби (у межах ліміту) та в особистих цілях (решта).
Кошти за оплату послуг оператора у межах вартості мобільних послуг, у т. ч. роумінгу, у межах ліміту підлягають включенню до складу податкових витрат операційної діяльності у складі адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством (пп. «ґ» пп. 138.10.2 Податкового кодексу України; ПК), як витрати на оплату послуг зв’язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв’язок тощо).
До податкового кредиту включається частина ПДВ, сплаченого у складі договірної вартості послуг мобільного зв’язку, що відповідає сумі таких послуг, використаних на господарські потреби (пп. «а» п. 198.1 ПК).
Можливі наступні варіанти обліку розподілу понадлімітних розмов працівників:
вартість розмови працівника понад установлений ліміт утримують із його зарплати, або ж працівник відшкодовує повну вартість послуг мобільного зв’язку, використаних на власні потреби, шляхом внесення коштів у касу підприємства;
вартість розмови включають до сукупного доходу працівника за місяць як додаткове благо, і з доходу працівника утримують не всю суму понадлімітних розмов, а тільки податки з цього доходу;
вартість понадлімітних розмов включають до сукупного доходу працівника (передбачивши їх в розділі «Оплата праці» колективного договору) і утримують всі «зарплатні» податки.
Перший варіант
Головний недолік — утримання з працівника іноді досить великої суми вартості розмов.
Слід пам’ятати, що утримання із зарплати вартості розмов по телефону не може перевищувати 50% зарплати, яка належить до виплати працівникові (ст. 128 Кодексу законів про працю України) і здійснюється при наявності відповідної заяви працівника і наказу (розпорядження) директора.
Утримана вартість розмов не включається до податкових витрат та до податкового кредиту з ПДВ. Крім того, відповідно до пункту 188.1 ПК, така компенсація працівником вартості послуг мобільного зв’язку не відноситься до бази оподаткування ПДВ. На сьогодні думка податківців щодо виникнення у такому випадку податкових зобов’язань з ПДВ неоднозначна.
Є ризик, що компенсація працівником вартості послуг мобільного зв’язку може бути розцінена як надання послуг без отримання відповідної ліцензії. Підприємству це загрожує утриманням усього доходу від проведення діяльності без ліцензії на користь держави.
Якщо працівник самостійно вносить у касу компенсацію вартості послуг мобільного зв’язку, використаних на власні потреби, виникає питання щодо терміну внесення такої компенсації. Заборгованість працівника за надані йому послуги мобільного зв’язку, використані на власні потреби, фактично виникає в останній день місяця, коли стає відома сума послуг, використаних ним понад ліміт. Отже, логічним буде, щоб працівник розрахувався за такі послуги на протязі перших 5-ти робочих днів наступного місяця.
Другий варіант
Вартість телефонних переговорів, проведених в особистих цілях, визнається доходом працівника (додатковим благом) згідно з підпунктом «г» підпункту 164.2.17 ПК. Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума ПДФО обчислюється за правилами пункту 164.5 ПК, тобто із застосуванням «натурального» коефіцієнта.
Таким чином, додаткове благо у вигляді суми грошового або майнового відшкодування включається до складу інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у т. ч. в натуральній формі, визначених відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР, які не передбачені актами чинного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464 (далі — Закон №2464) інші заохочувальні та компенсаційні виплати є базою нарахування єдиного соціального внеску (ЄСВ) у розмірі 36,76–49,7% відповідно до класу професійного ризику підприємства та утримання з цього доходу — 3,6%.
При визначенні бази оподаткування ПДФО нарахований дохід працівника слід зменшити на суму утриманого ЄСВ.
Варіант третій
Передбачити у колективному (трудовому договорі) відшкодування особистих витрат працівника на мобільний зв’язок у розділі «Оплата праці». Буде вважатися, що ці виплати здійснюються у зв’язку з відносинами трудового найму (як складова зарплати) і можуть бути включені до складу податкових витрат у складі витрат на оплату праці (ст. 138 ПК). При цьому на понадлімітні суми нараховується та з них утримується ЄСВ і ПДФО із правом застосування податкової соціальної пільги.
Отже, у підприємства є можливість включити вартість послуг мобільного зв’язку, у т. ч. роумінг, понад установлений ліміт, лише передбачивши у колективному (трудовому) договорі відшкодування особистих витрат працівника на мобільний зв’язок у розділі «Оплата праці».
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Головбух"
