Відповідно до частини другої статті 65 Господарського кодексу України (ГК) власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Отже, власник юрособи сам визначає спосіб керування нею: безпосередньо чи опосередковано. Якщо безпосередньо, то юридична особа залишатиметься без керівника (директора, голови тощо). Якщо ж опосередковано, то та ланка, яка існуватиме між власником та його підприємством, і буде штатним керівником підприємства.
Але чи може такий керівник залишатися в штаті підприємства єдиним працівником, чи все ж таки потрібно вводити до штату ще когось? З’ясувати це допоможе аналіз загальних та спеціальних вимог законодавства стосовно того, скільки посад має бути в штаті підприємства.
Розмежування трудових і цивільно-правових договорів
Загальний підхід до кількості штатних працівників
Насамперед зауважимо: загальної вимоги щодо граничної кількості штатних посад на підприємстві чинне законодавство не містить. Із цього можна зробити висновок, що законодавець або дозволяє не мати штатних посад узагалі, або не заперечує щодо такої ситуації. І за таких обставин у пригоді стане стаття 19 Конституції України: «правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством». Зважаючи на зміст цієї норми, можна стверджувати, що позаяк закон нікого не зобов’язує «роздувати» штат, то він може бути мінімальним і складатися, наприклад, тільки з одного керівника.
Про можливість управління юридичної особою одним лише керівником зазначає і стаття 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 № 2374-III. Згідно з цією нормою вексель від імені юридичної особи підписує власноруч керівник та головний бухгалтер (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноважені ними особи.
Дещо суперечливою в цьому сенсі видається стаття 65 ГК. Адже її частина друга, як уже згадувалося, говорить про право власника здійснювати управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Водночас частина третя статті 65 ГК передбачає, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.
Важливо!
Управлінські функції щодо підприємства може здійснювати його власник, тобто, підприємство може не мати штату взагалі
Застосувавши поняття «управління підприємством» та «управління господарською діяльністю підприємства» в одній статті ГК, законодавець фактично розмежував ці дві управлінські функції. Можна було б стверджувати, що управляти підприємством та управляти його господарської діяльністю — різні види юридично значущих дій. Проте частина четверта статті 65 ГК вказує на те, що договір (контракт) із керівником підприємства укладається лише у разі найму цього керівника. Тобто немає керівника, то не потрібно й договір із ним укладати.
Виходячи з наведеного, законодавець не зобов’язує власників підприємства наймати працівників.
«Одноштатність» на підприємстві в контексті бухгалтерського законодавства
Можливість та правомірність одноособового вчинення керівником або навіть власником дій, спрямованих на управління підприємством, випливає з низки інших норм законодавства.
бухоблік
Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі — Закон № 996) відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом установленого строку, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Для виконання цього обов’язку до штату підприємства може бути введено посаду бухгалтера або навіть створено бухгалтерську службу на чолі з головним бухгалтером. А можна обійтися і без штатного бухгалтера чи бухгалтерської служби шляхом:
- користування послугами спеціаліста з бухобліку, зареєстрованого як підприємець, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юрособи;
- ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;
- самостійного ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.
інвентаризація
Навіть така специфічна процедура, як проведення інвентаризації на підприємстві, не призводить до обов’язку підприємства наймати працівників. У листі від 27.05.2014 № 31-08410-07-29/12918 Мінфін зазначив: якщо керівник є єдиним працівником, то для проведення інвентаризації він затверджує склад інвентаризаційної комісії з однієї особи. Причому, з позиції міністерства:
- комісія з інвентаризації може складатися із самого лише керівника підприємства;
- у комісію з інвентаризації можуть входити не обов’язково працівники підприємства, а й особи за цивільно-правовим договором, тобто такі, які не є працівниками.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Мінфін допускає, що для проведення інвентаризації керівник підприємства може у відповідному розпорядчому документі затвердити склад постійно діючої комісії з однієї особи або включити до комісії фахівців, найнятих за цивільно-правовим договором.
Відповідно до статті 10 Закону № 996 для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів і зобов’язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. До того ж інвентаризації бувають обов’язковими та необов’язковими, тобто такими, що проводяться за бажанням керівника. Випадки, коли інвентаризація проводиться обов’язково, передбачені у пункті 7 розділу І Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затвердженого наказом Мінфіну від 02.09.2014 № 879 (далі — Положення № 879). У решті випадків проведення інвентаризації є необов’язковим.
Зверніть увагу !
Чинне законодавство не передбачає, але й не спростовує можливість проведення інвентаризації на підприємстві інвентаризаційною комісією у складі однієї особи — керівника підприємства
Головною метою інвентаризації є контроль. Принаймні такий висновок напрошується виходячи зі змісту пункту 5 розділу І Положення № 879, який такою метою називає забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства.
А для контролю потрібна наявність двох сторін відносин: контролюючого та контрольованого суб’єкта. Наприклад, у пункті 5 розділу ІІ Положення № 879 йдеться про раптові інвентаризації, коли всі ТМЦ групуються, розсортовуються та розкладаються для підрахунку у присутності інвентаризаційної комісії. Але тут постає кілька запитань: як власне керівник може сам себе раптово проінвентаризувати та проконтролювати? Або ж таке: відповідно до пункту 4 розділу І Положення № 879 проведення інвентаризації забезпечує власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів, створює необхідні умови для її проведення, визначає об’єкти, періодичність та строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов’язковим. Логічно, що керівник має створити відповідні умови для когось, а не для себе. Бо створення потрібних умов для себе не може бути обов’язком.
Отже, необов’язкова інвентаризація, проведена контролюючим і контрольованим суб’єктом одночасно, є абсолютно алогічним явищем. Хіба що, коли таку інвентаризацію проведено просто як формальність. У такому разі акт інвентаризації можна скласти і без її проведення, а проконтролювати достовірність даних бухобліку та фінзвітності підприємства можна й без складання акта інвентаризації.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Проведення обов’язкової інвентаризації на підприємстві, де керівник є єдиним працівником, може бути виправдано лише формальною потребою мати акт інвентаризації, який можна скласти і без її фактичного проведення.
Інша справа — обов’язкова інвентаризація. Здебільшого за обов’язкової інвентаризації йдеться про контролюючого і контрольованого суб’єктів як окремих суб’єктів. Та воно й зрозуміло, адже акт такої інвентаризації має бути наданий не керівникові, а іншій особі: судді, реєстратору, контролюючому органу тощо. Тобто тому, чия заінтересованість у таких відносинах уже не є простою формальністю. Оскільки обов’язкова інвентаризація якраз і передбачає, що її результати цікавлять не лише і не стільки керівника, а інших владних осіб, що мають приймати відповідні рішення, враховуючи наслідки інвентаризації.
Тож висновок, до якого дійшли фахівці Мінфіну, про те, що інвентаризаційна комісія може складатися лише з одного керівника, цілком виправданий лише у тому, що він не суперечить законодавству, хоча логічним його вважати ой як непросто. Такий склад комісії просто не передбачений законодавством, проте це не спростовує твердження про те, що цей висновок є просто алогічним. Тим паче, що Закон № 996 узагалі не містить вимоги про проведення інвентаризації саме комісією, як і вимоги про створення такої комісії. Відповідно, Закон № 996 не може й забороняти створення інвентаризаційної комісії зі складу непрацівників підприємства.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Склад інвентаризаційних комісій регулює Положення № 879. Відповідно до пункту 1 розділу ІІ цього Положення № 879 до складу інвентаризаційних комісій входять як представники апарату управління підприємства, так і представники бухгалтерської служби, а саме: представники аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах. У випадках, коли бухгалтерський облік ведеться безпосередньо керівником підприємства, інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства самостійно.
Отже, залучення до складу інвентаризаційної комісії осіб, що не входять до штату підприємства, є цілком правомірним. Це також легітимізує правомірність існування в штаті підприємства лише однієї посади — керівника, або навіть відсутність такої посади, якщо функції управління підприємством бере на себе власник.
Спеціальний підхід до кількості штатних працівників
Поряд із загальними діють і спеціальні вимоги законодавства, які зобов’язують юридичних осіб мати у своєму штаті й інших, окрім керівника, осіб. Як правило, це стосується підприємств із специфічним видом діяльності чи то певної організаційно-правової форми. Хоча часто-густо відповідні обмеження й породжує виконання певних трудових функцій та несення відповідальності за них.
вид діяльності
Прикладом спеціальних вимог законодавства до наявності в штаті юридичної особи певної кількості працівників слід назвати статтю 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III.
Зазначена норма передбачає, що юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов’язана протягом року з дня державної реєстрації подати НБУ, зокрема, такі документи для отримання банківської ліцензії:
- заяву про видачу банківської ліцензії;
- відомості за формою, визначеною НБУ, що дають змогу зробити висновок про:
- наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів), у т. ч. голови правління, їх професійну придатність та ділову репутацію;
- професійну придатність головного бухгалтера та керівника служби внутрішнього аудиту;
- наявність організаційної структури та відповідних спеціалістів, необхідних для забезпечення надання банківських та інших фінпослуг, банківського обладнання, комп’ютерної техніки, програмного забезпечення, приміщень, що відповідають встановленим НБУ вимогам, тощо.
організаційно-правова форма
Майте на увазі, що Закон № 996 забороняє самостійне ведення бухгалтерського обліку власником чи керівником на тих підприємствах, звітність яких підлягає обов’язковому оприлюдненню, та в бюджетних установах.
Зверніть увагу!
Ведення бухгалтерського обліку власником чи керівником підприємства у разі, коли штат підприємства включає посаду бухгалтера, може бути визнано неправомірним
Згідно зі статтею 78 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI публічне акціонерне товариство зобов’язане мати власну веб-сторінку в мережі інтернет, на якій у порядку, встановленому НКЦПФР, розміщується інформація, зокрема, про річну фінансову звітність. А відповідно до частини п’ятої статті 152 Цивільного кодексу України (ЦК) акціонерне товариство, яке здійснює публічне розміщення акцій, зобов’язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Мінфін вважає неприпустимим ведення бухгалтерського обліку власником чи керівником підприємства у разі, коли штат підприємства включає посаду бухгалтера (лист від 28.03.2013 № 31-08410-07/23-1343/1310). Сама лише наявність у штаті посад головного бухгалтера і касира робить неправомірним підписання касових документів одним лише керівником підприємства. НБУ у своєму листі від 14.02.2012 № 11-117/708-1645 також наголошує на тому, що лише відсутність у штаті підприємства посад головного бухгалтера та касира надає право керівникові підписувати касові документи одноособово.
здійснення касових операцій і відповідальність
Інша ситуація складається стосовно виконання вимог законодавства щодо повної матеріальної відповідальності касира. Відповідно до пункту 4.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 № 637 (далі — Положення про касові операції), касир за законодавством України несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей. Про повну матеріальну відповідальність касира має бути укладено відповідний договір. Навіть у разі потреби тимчасової його заміни виконання обов’язків касира покладається на іншого працівника за письмовим наказом керівника. І з цим працівником також укладається договір про повну матеріальну відповідальність на час виконання ним обов’язків касира. Договір про повну матеріальну відповідальність має бути укладений із бухгалтером чи іншим працівником у разі, коли штатним розписом підприємства не передбачено посади касира та виконання його обов’язків має бути покладено відповідно до письмового розпорядження керівника на бухгалтера чи іншого працівника, з яким укладається договір про повну матеріальну відповідальність.
Отже, наявність договору про повну матеріальну відповідальність касира чи іншого працівника, на якого покладено обов’язки касира, є обов’язковою зважаючи на Положення про касові операції. Однак правомірність укладення такого договору видається сумнівною у разі, якщо обов’язки касира виконує сам керівник. Адже відповідно до частини третьої статті 238 ЦК представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Тобто одна й та сама фізична особа не може укласти сама із собою договір про повну матеріальну відповідальність.
Здавалося б, що така заборона не поширюється на трудові відносини, оскільки вони не є цивільно-правовими, а заборона вчиняти правочини однією особою від імені іншої стосовно себе стосується лише цивільно-правових договорів. Однак таке припущення повністю нівелює стаття 9 ЦК, за змістом якої положення ЦК застосовуються, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Отже, визнання недійсним договору про повну матеріальну відповідальність, укладеного між керівником підприємства із самим собою, як такого, що суперечить законодавству є цілком імовірною. Позаяк підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), зокрема, вимог щодо змісту правочину, який не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ст. 215 ЦК).
Цілком логічним було б тлумачення повної матеріальної відповідальності керівника як такої, що випливає із закону (без укладання договору про повну матеріальну відповідальність), у разі, коли на підприємстві відсутня посада касира. Проте допоки таке чи протилежне тлумачення не знайде свого відображення у судовій практиці, думка фахівців, прихильників тієї чи тієї думки, залишатиметься лише думкою цих фахівців. А всі ризики укладення договору про повну матеріальну відповідальність керівника самим із собою залишатимуться ризиками такого керівника та очолюваного ними підприємства.
Проте все одно радимо відповідний договір укладати хоча б тому, що суд, який визнає такий договір недійсним, схиляючись до тлумачення, що повна матеріальна відповідальність керівника виникає на підставі закону, а не недійсного договору, по суті таку відповідальність не виключить і не усуне. Тоді, як відсутність укладеного договору може спричинити додаткові ризики для підприємства лише тому, що суд дотримуватиметься іншої, зовсім протилежної думки, вважаючи обов’язковим укладення такого договору.
Резюмуємо
Юридична особа може мати у штатному розписі лише одного працівника (керівника), але може й узагалі не мати штатного розпису, а отже, і працівників, у разі, якщо управління нею здійснює власник безпосередньо. Проте наявність інших осіб у штаті підприємства є обов’язковою у випадку, коли йдеться про так звані спеціальні вимоги законодавства, встановлені для юридичних осіб, які мають спеціальну організаційно-правову форму (наприклад, публічні акціонерні товариства) чи здійснюють спеціальні види господарської діяльності (наприклад, банківську діяльність). Тож законодавець загалом не забороняє обходитися без найманих працівників, проте в деяких випадках, усе ж зобов’язує їх мати.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Головбух"
