Оформлення виправних робіт на підприємстві

Насамперед наголосимо: кримінальні покарання не завжди пов’язані з позбавленням волі. У законодавчо визначених випадках застосовують майнові стягнення: штраф, виправні роботи. З приводу останнього стягнення, то його зазвичай асоціюють з фізичною чи некваліфікованою працею. Але насправді йдеться лише про утримання частини заробітку засудженого. Цей вид покарання фактично реалізує сам роботодавець на підставі рішення суду.

Стаття 57 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 № 2341-III (КК) передбачає, що виправні роботи без позбавлення волі призначають на строк від шести місяців до двох років. До того ж із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадять відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, у межах від 10 до 20%.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань (у т. ч. виправних робіт) регламентує кримінально-виконавче законодавство України, яке складається з Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV (КВК) та інших актів законодавства.

Зокрема, КВК передбачає певні особливості виконання покарання у вигляді виправних робіт. Протягом строку відбування покарання засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обгрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування (ч. 1 ст. 42 КВК).

Себто навіть при надходженні заяви працівника про звільнення за власним бажанням роботодавець, який офіційно одержав вирок суду про засудження такого працівника до покарання у вигляді виправних робіт, має затребувати у нього дозвіл кримінально-виконавчої інспекції на звільнення. Звільнення з іншої підстави буде цілком правомірним без означеного дозволу, але з обов’яз­ковим подальшим інформуванням кримінально-виконавчої інспекції.

Особам, засудженим до покарання у вигляді виправних робіт, надають щорічну відпустку, час якої не зараховується до строку відбування покарання (ч. 2 ст. 42 КВК). До строку відбування покарання зараховують час, протягом якого засуджений не працював із поважних причин і за ним відповідно до закону зберігалася заробітна плата (ст. 43 КВК).

Відповідно до статті 44 КВК при виконанні покарання у вигляді виправних робіт на роботодавця покладають такі обов’я­зки:

• щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини заробітної плати і перерахування утриманої суми в дохід держави;
• додержання порядку та умов відбування покарання, передбачених КВК;
• своєчасне інформування кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання, переведення засудженого на іншу роботу чи посаду, а також його звільнення;
• щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість робочих днів за графіком на підприємстві, в установі, організації (далі — підприємство), кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду, кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за листком непрацездатності та з інших причин.

Аналогічні умови та обов’язки передбачено й у разі виправних робіт, призначених постановою суду у справі про адміністративне правопорушення (ст. 31 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X), але тривалість виправних робіт за адміністративне правопорушення не може перевищувати двох місяців.

Через реформи, які останніми роками зазнала система соціального страхування, варто приділяти особливу увагу питанню включення періоду відбування покарання у формі виправних робіт до трудового (страхового) стажу.

Частина третя статті 95 Виправно-трудового кодексу України від 23.12.1970, що діяв до 01.01.2004 (ВтК), передбачала лише можливість включення судом часу відбування покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу засудженого.

У період дії ВтК наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затвердив Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі — Інструкція № 58), яка містить аналогічну норму.

Згідно з пунктом 2.22 Інструкції № 58 до трудових книжок осіб, які відбули виправні роботи без позбавлення волі, роботодавець вносить запис про те, що час роботи у цей період не зараховується до загального та безперервного стажу (розділ «Відомості про роботу» трудової книжки, графа 3). Якщо судом в установленому законом порядку час відбування виправних робіт без позбавлення волі включено до загального трудового стажу, у трудових книжках робиться запис про те, що цей час не зараховується до безперервного трудового стажу. Зазначені записи вносяться до трудової книжки після спливу фактичного строку відбування покарання, що установлюється за довідками органів МВС України.

Проте частина третя статті 42 КВК, який набрав чинність з 01.01.2004, установлює, що час відбування засудженим покарання у вигляді виправних робіт зараховується до загального стажу роботи.

Ба більше, пункт 6.11 Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України від 19.12.2003 № 270/1560 (далі — Інструкція № 270/1560), прямо передбачає, що запис до трудової книжки про відбуття строку покарання не вноситься (!).

Розв’язання колізії містить пункт 3 Прикінцевих положень КВК, згідно з яким закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Отже, зважаючи на те, що норма пункту 2.22 Інструкції № 58 суперечить частині третій статті 42 КВК та пункту 6.11 Інструкції № 270/1560, вона не підлягає застосуванню з 01.01.2004, а тому вносити запис до трудової книжки про відбуття строку покарання у вигляді виправних робіт після зазначеної дати не потрібно.

Звернемо увагу, що без підстав для внесення до трудової книжки запису про відбуття виправних робіт немає потреби і у виданні додаткових наказів після відбуття покарання.

Насамкінець зауважимо, що відповідно до статті 45 КВК кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у доход держави.

Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, без виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заро­бітної плати. В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до вироку суду починаються з наступного дня після надходження вироку та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не раніше ніж вирок набрав чинності.

А також відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку загальнообов’язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов’язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.