Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії:
- банку на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо);
- споживача на користь банку (платіж від споживача тощо);
- банку або споживача з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитний договір тощо).
Таку вимогу встановлено пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 № 168.
Тобто встановлення банком у кредитному договорі плати за надання кредиту суперечить чинному законодавству, тому подібна умова договору може бути визнана недійсною.
Відтак апеляційний суд, з яким погодився і суд касаційної інстанції, недійсним визнав пункт кредитного договору, яким встановлено одноразову плату за надання кредиту, а точніше за перевірку документів з надання кредиту. Адже перевірка документів з надання кредиту не є послугою банку, оскільки зумовлена вимогами закону до порядку організації бухгалтерського обліку та ведення справи банком.
Постанова ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.02.2017 № 756/5522/15-ц
