Із позиції Верховного Суду України, зернові, зернобобові та олійні культури, визначені у форвардному контракті, вимірюються числом, вагою та мірою, якість яких визначається державними стандартами України, наділені родовими ознаками і можуть бути замінені урожаєм наступного року.
А тому висновок Вищого господарського суду України (ВГСУ) щодо незамінності спірної сільськогосподарської продукції визнано таким, що не відповідає вимогам законодавства. Зокрема, на думку ВГСУ, оскільки товар (сільгосппродукція), який підлягає поставці за форвардним контрактом, визначений індивідуальними ознаками — роком виробництва і ціною поставки, а також те, що додатковою угодою змінено роки врожаю, строки виконання контракту та у період з 2003 до 2005 року і в подальшому відбувались зміни Національних стандартів України щодо зернових, зернобобових та масляничних, стосовно яких укладений форвардний контракт, відповідно до частини 1 статті 184 Цивільного кодексу України (ЦК), базовий актив форвардного контракту є незамінним. Також, як зазначав ВГСУ, продукція рослинництва є сезонною і її постачання не може переноситись на інші маркетингові періоди, оскільки сільськогосподарська продукція, вирощена в різні роки суттєво відрізняється за своїми якісними показниками і, як наслідок, відноситься до інших типів, груп і підгруп.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Верховний Суд України, у свою чергу, вказав на те, що спірним контрактом передбачено: якість товару повинна відповідати вимогам стандартів, які стосуються товару такого роду, й бути підтверджена посвідченням якості на цей вид товару.
Відповідно ж до частини другої статті 184 ЦК, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
