Узагальнено кілька правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів. Серед них:
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
- грошове зобов’язання — це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому до грошових зобов’язань не застосовуються положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України (щодо стягнення пені у розмірі 0,1% за порушення строків виконання зобов’язання);
- обов’язок сплатити суму штрафу за невиконання зобов’язання не є зобов’язанням у розумінні положень частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (ЦК). Рішення суду про стягнення штрафу не перетворює останній у грошове зобов’язання. А тому до відповідних правовідносин не застосовується положення частини другої статті 625 ЦК (щодо обов’язку боржника за прострочення виконання грошового зобов’язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних);
- якщо у договорі про надання послуг сторони визначили акт приймання-передачі виконаних робіт суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, то договір як джерело матеріального права у вирішенні спору підлягає застосуванню у повному обсязі;
- непроведення земельних торгів при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що перебувають у комунальній власності, є порушенням органом місцевого самоврядування господарської компетенції під час укладення такого виду договорів.
