З позиції ВСУ, висновок про те, що винні дії працівника, які дають підстави для втрати довір’я з боку власника, а відповідно, і звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, мають встановлюватися лише обвинувальним вироком суду, є помилковим.
Адже зазначена норма не передбачає наявність обвинувального вироку як обов’язкової умови для звільнення працівника за відповідною підставою. Звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обгрунтованим, якщо працівник, що безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матцінностями).
У розглядуваній справі позивачка за умовами трудового договору безпосередньо обслуговувала грошові цінності, здійснювала зберігання, обробку, перерахування, приймання та видачу грошових коштів. Із нею був укладений договір про повну індивідуальну матвідповідальність. Ревізією було виявлено нестачу грошових коштів на рахунках клієнтів власника, яка виникла під час роботи позивачки. Остання це не заперечувала, погодилася з тим, що нестача виникла з її вини, і добровільно погасила завдану нею шкоду, що підтверджується касовими ордерами.
