ВСУ, на відміну від апеляційного та касаційного судів, визнав законним звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності на підставах, передбачених контрактом.
Посилання працівника на незаконність його звільнення в період тимчасової непрацездатності відповідно до частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП), на думку ВСУ, є безпідставним. Оскільки зазначена норма застосовується лише до правовідносин щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу (ст. ст. 40, 41 КЗпП) і не поширюється на випадки припинення трудового договору з інших підстав, зокрема, передбачених пунктом 8 статті 36 КЗпП.
Чи покарають за воєнного стану за неподання звітності
Зокрема, вирішуючи питання, чи поширюються правила частини 3 статті 40 КЗпП щодо заборони звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці на випадки припинення трудового договору з підстав, передбачених пунктом 8 статті 36 КЗпП, ВСУ виходив з такого.
Контракт відповідно до чинного законодавства є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у т. ч. дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
При цьому на контрактну форму трудового договору не поширюється положення про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.
Згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП підставами для припинення трудового договору вважаються підстави, зазначені в контракті.
Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника на підставах, передбачених статтею 41 КЗпП України (ч. 3 цієї норми).
Як наголосив ВСУ, зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у пункті 4 статті 36 КЗпП, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП. Тобто цим терміном не охоплюється будь-яке інше звільнення, підстава якого не зазначена в статтях 40, 41 КЗпП України або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Таким чином, виходячи з нормативного (а не сутнісного) тлумачення положень чинного законодавства та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом (п. 8 ст. 36 КЗпП), а не у зв’язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини 3 статті 40 КЗпП на ці правовідносини не поширюються.
А тому ВСУ допускає можливим звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП, незважаючи на обмеження, зафіксовані в статті 40 КЗпП.
