Підприємство продає власну сертифіковану продукцію оптовій базі. Чи має право оптова база фасувати таку продукцію з використанням своєї торговельної марки?
Право інтелектуальної власності на торговельну марку закріплено у главі 44 Цивільного кодексу України (ЦК).
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами (ст. 492 ЦК).
Суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. При цьому право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам (ст. 493 ЦК).
Як правило, виробник позначає товар лише зі своєю торговельною маркою.
Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено договором (ст. 495 ЦК).
Власник свідоцтва має виключне право дозволяти використання торговельної марки іншим особам на підставі ліцензійного договору або договору про передачу прав інтелектуальної власності на торговельну марку.
Крім того, таке право може бути передано як вклад до статутного капіталу суб’єкта господарювання (ч. 6 ст. 157 Господарського кодексу України; ГК).
Вищезазначені випадки стосуються виключно передачі права користування власною торговельною маркою іншим особам.
Проте є випадки, коли для кращого просування товару на ринку доцільно застосовувати торговельну марку виробника разом з торговельною маркою посередника чи замість марки виробника марку посередника. Це можливо, наприклад, коли виробник поставляє свій товар у великогабаритній тарі, а посередник фасує його для продажу населенню посередник.
Право використання посередником власної торговельної марки замість торговельної марки виробника встановлено частиною 5 статті 157 ГК.
При цьому використання посередником власної торговельної марки можливе лише на підставі договору з виробником. Спеціальних вимог щодо укладення такого договору Цивільний та Господарський кодекси не містять. Тому він повинен відповідати основним вимогам щодо укладення договору. Загальний порядок укладення господарських договорів визначається устатті 181 ГК. За загальним правилом договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Ще більше робочих ситуацій ви знайдете в системі актуальних консультацій «Експертус Податки»
