Платники єдиного податку першої та другої груп, які не використовують працю найманих працівників, можуть не сплачувати єдиний податок протягом одного календарного місяця на рік. Звільнення від сплати податку можливе під час відпустки або лікарняного, що триває 30 і більше календарних днів і підтверджений копією листка непрацездатності.
Для інформування контролюючих органів про щорічну відпустку єдиноподатник подає заяву довільної форми до настання граничного терміну сплати авансового внеску з єдиного податку.
Кодекс законів про працю України визначає, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Надання працівникові відпустки оформлюється наказом.
Тож із цього виходить, що підприємець не може піти у відпустку, оскільки він не є найманим працівником. Відповідно, наказ про надання відпустки він також не видає.
Незважаючи на те, що єдиноподатник під час відпустки може не сплачувати єдиний податок, у разі надходження коштів на рахунок такого платника він має нараховувати податок. Ця вимога пояснюється тим, що надходження коштів вважається доходом, який потрібно відображати в книзі обліку доходів та податковій декларації платника єдиного податку.
У випадку, коли платник єдиного податку за своїм видом діяльності не може отримувати кошти під час відпустки (до прикладу, якщо він здійснює роздрібну торгівлю чи надає послуги), то й звільнення від сплати податку не відбувається. Адже надходження такому платнику коштів є підтвердженням фактичного здійснення його діяльності у період відпустки.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Головбух"
