незалежний експерт із трудового законодавства, Слов'янськ
В разі коли роботодавець не може забезпечити працівника постійним обсягом роботи, але періодично залучає його до виконання завдань, доцільно укладати трудовий договір з нефіксованим робочим часом. Розповідаємо, як правильно його оформити та визначити умови оплати праці
Трудовий договір з нефіксованим робочим часом: в чому суть
Нефіксований робочий час— це сучасна форма організації праці, запроваджена в Україні у 2022 році. При нефіксованому робочому часі працівник не має сталого графіка, а виконує роботу лише тоді, коли її надає роботодавець. Трудові відносини з нефіксованим робочим часом регулюються статтею 21-1 КЗпП та поєднують гнучкість і базові трудові гарантії.
При нефіксованому робочому часі роботодавець самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та час, потрібний на її виконання.
Законодавство визначає перелік обов’язкових умов, які має містити трудовий договір з працівниками, яким встановлений нефіксований робочий час. Зокрема,
спосіб та строк повідомлення працівника про початок виконання роботи;
терміни та порядок відповіді працівника про готовність приступити до виконання робіт або про відмову від виконання роботи;
базові дні та години, коли працівника можуть залучати до роботи. Кількість базових годин, під час яких від працівника можуть вимагати працювати, не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.
Увага! Працівник має право відмовитися від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю чи виконанням державних або громадських обов’язків, а також у разі порушення роботодавцем термінів повідомлення працівника про початок роботи.
Кількість працівників з нефіксованим робочим часом має бути не більше 10% від загальної кількості працівників у роботодавця. Якщо ж працює менше ніж 10 осіб, можна укласти лише один такий договір.
Працівникам, що працюють на умовах нефіксованого робочого часу, заробітна плата виплачується за фактично відпрацьований час. Наприклад, якщо працівнику встановлена базова тривалість робочого часу 10 годин на тиждень, за місяць він має отримати зарплату за фактично відпрацьовані 40 годин. Заробітну плату дотягувати до рівня мінімальної не потрібно.
Якщо на підприємстві встановлена відрядна система оплати праці, заробітна плата виплачується працівникові за фактично виконану роботу за встановленими у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом відрядними розцінками.
Мінімальна тривалість робочого часу протягом календарного місяця становить 32 години. Якщо працівник не залучався до роботи або відпрацював менше, йому повинна бути виплачена заробітна плата не менше ніж за 32 години робочого часу.
Нефіксований робочий час: ЄСВ. Якщо працівнику встановлено нефіксований робочий час, ЄСВ нараховується на фактично нараховану зарплату, проводити донарахування до мінімального страхового внеску не потрібно.
Виконання роботи на умовах нефіксованого робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Це означає, що працівники мають право на відпуску повної тривалості та оплату лікарняних.
Працівник, який працює за договором з нефіксованим робочим часом понад 12 місяців, має право звернутися до роботодавця щодо укладення строкового або безстрокового трудового договору із встановленим графіком і оплатою.
Роботодавець повинен протягом 15 календарних днів або укласти такий договір, або надати письмову обґрунтовану відмову.
У разі відмови працівник може звернутися повторно, але не раніше ніж через 90 календарних днів.
