Iнвалюта у розрахунках між резидентами: умови використання та облік

Продавцеві-резиденту іноземна валюта потрібна для здійснення імпортних операцій, тоді як покупець-резидент готовий цією інвалютою «поділитися». Пошукаємо законних підстав для таких розрахунків і визначимо їх облікові аспекти

Резиденти у межах торговельних відносин можуть розраховуватися інвалютою, але за дотримання певних умов, встановлених валютним законодавством. Нагадаємо, що загальний порядок здійснення валютних операцій регулює декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 (далі — Декрет № 15-93). І саме в ньому визначено термін «валютні операції», до яких, зокрема, відносять операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, включаючи інвалюту (п. 1 ст. 1 Декрету № 15-93). У пригоді стає також стаття 2 Декрету № 15-93: резиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України, і здійснювати валютні операції зважаючи на обмеження, встановлені цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Інвалютні розрахунки — лише на підставі ліцензії

Як бачимо, Декрет № 15-93 прямо не забороняє операції з «переходу права власності» на інвалюту від одного резидента до іншого. Разом із тим цей документ передбачає, що в розрахунках між собою вони можуть користуватися інвалютою як засобом платежу за наявності індивідуальної ліцензії (далі — ліцензія). Винятком із цього правила є оплата в інвалюті товарів, робіт, послуг, а також оплата праці на тимчасово окупованій території України (пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93).

НБУ неодноразово наголошував на можливості інвалютних розрахунків між резидентами (наприклад, лист НБУ від 13.09.2006 № 28-315/3014-9643). Поділяють цю позицію і судові органи (рішення Господарського суду Рівненської області від 29.03.2011 у справі № 5019/34/11). Податківці також не проти таких розрахунків за умови дотримання згаданої вище умови (категорія 109.15 ЗІР).

Отже, за наявності ліцензії валютою платежу у внутрішньоукраїнських розрахунках цілком правомірно може бути інвалюта.

Порядок отримання індивідуальної ліцензії

Видають ліцензію в порядку, встановленому Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженим постановою Правління НБУ від 14.10.2004 № 483 (далі — Положення № 483). Саме цей нормативний акт під використанням інвалюти як засобу платежу (валютною операцією) розуміє використання інвалюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань чи оплати товарів, що придбаваються (п. 1.4 Положення № 483). Тому наша ситуація цілком вкладається у дозволені межі проведення таких платежів.

Акцентуємо увагу ось на чому:

• одержання ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на здійснення цієї операції для другої сторони або третьої особи, яка причетна до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії (п. 1.10 Положення № 483);
• валютну операцію, на здійснення якої видано ліцензію, не можна проводити за рахунок інвалюти, отриманої як кредит (позика) або купленої за гривні на МВРУ.

Щоб отримати ліцензію, за вимогами Положення № 483 ліцензіат має подати пакет відповідних документів. Серед них — оригінали чи копії документів, на підставі яких виникли зобов’язання в інвалюті, зокрема договори.

Отже, саме у договорі купівлі-продажу товару мають бути зафіксовані ціна товару в інвалюті та зобов’язання щодо його оплати резидентом-покупцем в інвалюті. І як тут не згадати частину 2 статті 198 Господарського кодексу України: грошові зобов’язання можуть бути виражені в інвалюті лише в разі, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити інвалютні розрахунки між собою відповідно до законодавства. А виконання інвалютних зобов’язань між резидентами у випадку, що ми розглядаємо, саме грунтується на законодавстві. Адже Декрет № 15-93, як ми вже наголошували, дозволяє проводити інвалютні розрахунки між резидентами на підставі ліцензії.

До речі, НБУ видасть її винятково за умови достатньої обгрунтованості потреби використання інвалюти як засобу платежу (п. 1.6 Положення № 483). Водночас у цьому документі не роз’яснено, що саме може слугувати обгрунтованим мотивом. Тож для отримання ліцензії одній зі сторін договору купівлі-продажу доведеться докласти чимало зусиль, аби переконати НБУ, що така потреба існує.

Дата видачі ліцензії має передувати даті здійснення валютної операції (п. 1.7 Положення № 483). Проведення її без наявності такого дозвільного документа є порушенням вимог пункту 4 статті 5 Декрету № 15-93. За це передбачений штраф у розмірі, еквівалентному сумі безпідставно використаних валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день проведення цієї валютної операції (абз. 3 п. 2 ст. 16 Декрету № 15-93).

Вартість індивідуальної ліцензії

Розрахунки між резидентами в інвалюті — недешеве задоволення: за пунктом 21 Тарифів на послуги з реєстрації та ліцензування, що надаються Національним банком України, затверджених постановою Правління НБУ від 12.08.2003 № 333 (далі — Тарифи № 333), вартість послуг з надання ліцензії становить 4420 грн.

Ця сума не включає ПДВ. Адже за підпунктом 197.1.18 Податкового кодексу України (ПК)

…від оподаткування звільнено операції з постачання державних платних послуг фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також іншими особами, уповноваженими такими органами або законодавством надавати зазначені послуги, обов’язковість отримання (надання) яких установлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, видачу ліцензії, сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо.

І саме НБУ надає послуги з видачі ліцензій (дозволів) на здійснення інвалютних розрахунків та має право встановлювати плату за це (лист ГУ НБУ по м. Києву та Київській області від 26.04.2011 № 07-022/7066).

Отже, платні послуги, перелічені у Тарифах № 333, є державними послугами, отримання (надання) яких звільнено від оподаткування ПДВ.

Валютний контроль за розрахунками

Торговельні взаємовідносини між двома резидентами, попри інвалютний спосіб розрахунків, не відповідають характеристикам зовнішньоекономічної діяльності, імпорту й експорту, наведеним у статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII. Ці операції також не є об’єктом валютного контролю з боку уповноваженого банку, позаяк не підпадають під дію Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР. А це означає, що строки розрахунків резиденти — сторони договору визначають на власний розсуд, без будь-яких обмежень з боку держави.

Крім того, сума таких інвалютних надходжень не підлягає обов’язковому продажу в розмірі 65%. Адже пункт 2 постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 13.12.2016 № 410 вимагає обов’язкового продажу на МВРУ надходжень в інвалюті з-за кордону на користь юридичних осіб, які не є уповноваженими банками, фізичних осіб — підприємців, іноземних представництв (крім офіційних представництв).

Бухоблік інвалютних розрахунків

Бухоблік інвалютних розрахунків між двома резидентами України визначений спецнормами П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів», адже його застосовують незалежно від статусу покупця: резидент чи нерезидент.

Тож якщо першою подією є відвантаження товару, дохід від реалізації продавець визначає за курсом НБУ на дату реалізації (п. 5 П(С)БО 21). Оскільки інвалютна заборгованість резидента-покупця є монетарною статтею, резидентові-продавцю слід визначати курсові різниці на дату складання балансу та/або на дату погашення цієї заборгованості (п. 8 П(С)БО 21).

Якщо ж товари продають на умовах попередньої оплати, дохід визнають на дату реалізації. Його розмір встановлюють шляхом перерахунку суми інвалютної попередньої оплати за курсом НБУ на дату її зарахування на поточний інвалютний рахунок резидента-продавця (п. 6 П(С)БО 21). За такою інвалютною заборгованістю курсових різниць не визначають, оскільки це немонетарна стаття.

Покупець товарів під час обліку цієї операції також мусить зважати на норми П(С)БО 21. Так, до первісної вартості товару, придбаного на умовах попередньої оплати, потрапить її гривневий еквівалент, визначений за курсом НБУ на дату перерахування коштів продавцеві (п. 6 П(С)БО 21). При цьому заборгованість продавця є немонетарною статтею, тому не підлягає перерахунку на курсові різниці. У разі постачання товарів із відстроченням платежу покупець на загальних умовах, визначених пунктом 8 П(С)БО 21, здійснює перерахунок монетарної статті — заборгованості перед продавцем.

Бухоблік витрат на ліцензію

Як ми вже відзначали, отримати ліцензію може будь-яка сторона договору купівлі-продажу: або продавець товарів (виконавець робіт, постачальник послуг), або їх покупець (замовник, одержувач). Вважаємо, у будь-якому разі вартість ліцензії потрапить на рахунок 92 «Адміністративні витрати». Пояснюється це просто. Пункт 18 П(С)БО 16 «Витрати» приписує включати до адміністративних витрат плату за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків. Ліцензія, яку ми розглядаємо, по суті є дозволом на здійснення валютної операції протягом визначеного в ній строку (п. 1.4 Положення № 483). А сплачують продавець чи покупець саме за надання послуг НБУ — в розмірі, передбаченому Тарифами № 333.

Оподаткування ПДВ

За загальними правилами податкові зобов’язання з ПДВ визнають на дату першої події: або на дату зарахування коштів від покупця-резидента на банківський рахунок платника податку, або на дату відвантаження ним товарів (п. 187.1 ПК). Утім, інвалютні розрахунки впливатимуть на визначення податкових зобов’язань на основі бази оподаткування (п. 188.1 ПК). Зокрема, у частині необхідності застосування до валюти платежу за договором купівлі-продажу офіційного курсу гривні, встановленого НБУ на дату виникнення податкового зобов’язання.

Унаочнимо все наведене на умовному Прикладі.

Облік інвалютних розрахунків між резидентами

За договором купівлі-продажу продавець постачає партію товару загальною вартістю 2400 євро (у т. ч. ПДВ — 400 євро). Собівартість товару — 53 000 грн. Витрати на збут — 9500 грн. Курс НБУ на дату постачання — 28,147890 грн. за 1 євро. Курс НБУ на дату оплати продукції покупцем — 28,143560 грн. за 1 євро.

Варіант 1. Перша подія — відвантаження товарів

Варіант 2. Перша подія — отримання попередньої оплати

Резюмуємо. Валютне законодавство України допускає можливість інвалютних розрахунків між двома резидентами на підставі разової індивідуальної ліцензії НБУ. І хай щастить тим, хто наважиться її отримати. А з обліком таких розрахунків легко впоратися з нашою допомогою.