Міжнародні перевезення: особливості організації

Основним законом, який визначає види й організацію автоперевезень, є Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344–III (далі — Закон № 2344). За цим Законом автотранспортні послуги надають у разі перевезень пасажирів чи вантажів. При цьому перевезення за місцем їх надання поділено на: 

• внутрішні;
• міжнародні.

Міжнародні перевезення — це перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Тобто вони пов’язані з відповідними митними процедурами, які мають певні особливості.

Під автомобільним перевізником (далі — перевізник), який перевозить вантажі на договірних умовах, стаття 33 Закону № 2344 розуміє суб’єкта господарювання, що відповідно до законодавства надає послугу за договором про перевезення вантажу транспортним засобом, який він використовує на законних підставах. До речі, у перевезеннях, у т. ч. міжнародних, можна використовувати не лише власні автотранспортні засоби, а й орендовані.

Закон № 2344 висуває певні вимоги як до транспортних засобів, так і до перевізника. Оскільки темою нашої розмови ми обрали вантажні міжнародні перевезення, то сконцентруємося саме на їх особливостях.

Вимоги до транспортних засобів

Загальні вимоги до транспортних засобів містить стаття 20 Закону № 2344. Також вона перелічує умови допуску автомобілів до міжнародних перевезень вантажів. Зокрема, до них допускають транспортні засоби, на які є:

Зауважимо, що в міжнародних вантажних перевезеннях перевізник може використовувати причепи та напівпричепи, зареєстровані в іншій державі. На цей випадок стаття 20 Закону № 2344 передбачає обов’язкову наявність реєстраційних документів, номерних та розпізнавальних знаків держави — місця реєстрації таких причепів та напівпричепів.

Крім того, стаття 20 Закону № 2344 встановлює, що конструкція та технічний стан транспортних засобів, які використовують у міжнародних перевезеннях, мають відповідати вимогам законодавства України та іноземної держави, дозвіл на проїзд територією якої одержав власник транспортного засобу.

Ще однією важливою вимогою до транспортних засобів, призначених для міжнародних перевезень, є встановлення та використання на них контрольних приладів (тахографів) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв, передбачених законодавством країн, на території яких виконують перевезення.

Вимоги до автомобільного перевізника

Вимоги до перевізника висуває стаття 34 Закону № 2344. Серед них, зокрема, обов’язок перевізника забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства. Доповнює перелік вимог до міжнародного автомобільного вантажоперевізника стаття 59 Закону № 2344. Норми, зазначені в ній, стосуються спроможності (достатнього рівня кваліфікації) резидентів України, які здійснюють міжнародні вантажні перевезення, належно їх організовувати. А це, на думку законодавців, передбачає відмінне знання таких предметів, як комерційне і фінансове управління підприємством; технічні стандарти і операції; безпека дорожнього руху; доступ до ринків; елементи торгового, соціального і трудового, цивільного і податкового законодавства.

У статті 59 Закону № 2344 зафіксовано, що професійна кваліфікація має бути підтверджена шляхом успішного складення обов’язкового письмового іспиту, а за потреби — й усного. І до міжнародних перевезень, зокрема вантажів, допускають резидентів України, які склали обов’язковий письмовий іспит на профпридатність. Наразі процедуру перевірки знань керівників і спеціалістів перевізника регулює Порядок підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів, діяльність яких пов’язана з наданням послуг автомобільного транспорту, затверджений наказом Мінінфраструктури від 26.07.2013 № 551 (далі — Порядок № 551).

Вимоги до персоналу автомобільного транспорту

Не обійшли законодавці своєю увагою і персонал перевізника. Так, стаття 17 Закону № 2344 визначає, що персонал автомобільного транспорту мусить володіти необхідним рівнем професійної кваліфікації. Нині підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів відбувається в порядку, затвердженому постановою КМУ від 20.05.2009 № 487.

Взагалі організацію міжнародних перевезень регулює стаття 53 Закону № 2344. Зокрема, вона встановлює, що для міжнародних перевезень вантажів перевізники-резиденти повинні мати:

• дозволи іноземних країн, територією яких відбуватиметься перевезення.
• сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких здійснюватимуть перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Дозволи на міжнародні автомобільні перевезення

Першою про дозволи на міжнародні автоперевезення згадує стаття 55 Закону № 2344: види дозвільних документів та порядок їх розподілу, видачі та використання українськими перевізниками під час перевезення територією іноземних країн визначає Мінінфраструктури. При цьому враховують вимоги законодавства і України, і країни перевезення.

Дозвільні документи Європейської Конференції Міністрів Транспорту, членом якої з 1996 року є Україна (далі — ЄКМТ), розподіляють на конкурсних засадах з урахуванням рівня безпеки руху й екологічної безпеки транспортних засобів, запроваджених у європейських країнах, ефективності їх використання.

Дозволи ЄКМТ розподіляють серед перевізників на конкурсній основі на добровільних засадах за умови відповідності транспортних засобів та організації перевезень вимогам відповідних Резолюцій ЄКМТ.

Виконання дозвільних процедур в Україні забезпечують:

• Порядок оформлення і видачі дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, їх обміну та обліку, затверджений наказом Мінтрансу від 20.08.2004 № 757;
• Порядок проведення конкурсу та видачі дозвільних документів Європейської Конференції Міністрів Транспорту, затверджений наказом Мінтрансу від 20.08.2004 № 757.

Видача дозволу на міжнародне перевезення вантажів

Дозволи для перевезення вантажів оформлюють і видають водію автомобільного транспортного засобу (автомобільному перевізнику або уповноваженій ним особі) на підставі усного звернення або письмової заяви.

У заяві зазначають:

• найменування (прізвище, ім’я, по батькові) автомобільного перевізника та його місцезнаходження (місце проживання);
• відомості щодо автомобільних транспортних засобів (реєстраційні номери, вантажопідйомність, повна маса);
• маршрут руху із зазначенням країн відправлення та призначення;
• країни прямування автомобільного транспортного засобу;
• вантаж (вага, загальна кількість);
• види дозволів, які бажає отримати автомобільний перевізник;
• пункт видачі дозволів.

Для оформлення та видачі дозволу уповноважена особа разом із документом, що посвідчує її, подає також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, документи на вантаж, за винятком порожньої подачі транспортного засобу на завантаження до країни відправлення, сертифікати відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких здійснюватимуть перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Зауважимо, що автомобільного перевізника забезпечують дозволами, необхідними йому тільки для конкретної поїздки, якщо є залишок дозволів та за умови пред’явлення в пункті їх видачі усіх отриманих раніше дозволів на автомобільний транспортний засіб.

У разі порожньої подачі транспортного засобу на завантаження до країни відправлення уповноважена особа пред’являє заявку на виконання цього перевезення в довільній формі.

За інформацією з Єдиного державного порталу адміністративних послуг, послуга з видачі дозволу коштує 49,16 грн, а строк її надання становить 30 днів. Для отримання дозволу потрібно подати такі документи:

Дозволи видають уповноваженій особі після пред’явлення документа, що підтверджує оплату за надання послуги з видачі відповідного дозволу.

Автомобільний перевізник має забезпечити належне використання, збереження та обов’язкове своєчасне повернення виданого дозволу в пункт видачі дозволів уповноваженого органу протягом 90 днів з дня оформлення та видачі йому такого дозволу.

Передачу дозволу іншому автомобільному перевізнику та здійснення будь-яких виправлень у дозволі заборонено, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України з питань міжнародних перевезень.

Дозволи ЄКМТ

Дозвіл ЄКМТ — документ, який надає право на використання автомобільного транспортного засобу автомобільного перевізника — резидента для міжнародного перевезення вантажу або проїзду без вантажу територією іноземних держав — членів ЄКМТ впродовж визначеного в ньому строку.

У конкурсі з розподілу дозволів ЄКМТ можуть брати участь автомобільні перевізники, які:

• є власниками автомобільних транспортних засобів або використовують транспортні засоби на умовах фінансового лізингу;
• мають на кожний автомобільний транспортний засіб сертифікати відповідності автомобільного транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких здійснюватимуть перевезення («ЄВРО-4 безпечний» та вищої категорії екологічної безпеки), у кількості, зазначеній у відповідних резолюціях ЄКМТ у частині використання дозволів ЄКМТ автомобільним транспортним засобом.

Для участі в конкурсі автомобільний перевізник (фізична особа — підприємець або особа, уповноважена установчими документами юридичної особи) чи у належний спосіб уповноважений ним представник подає в паперовому та електронному вигляді документи за переліком, наведеним у пункті 2 розділу ІІІ Порядку проведення конкурсу.

Нагадаємо, що Євро-0, -1, -2, -3, -4, -5, -6 — це позначки рівнів європейських екологічних норм транспортних засобів категорій M (механічні транспортні засоби, що мають не менш як чотири колеса та призначені для перевезення пасажирів та їхнього багажу), N (механічні транспортні засоби, що мають не менш як чотири колеса і призначені для перевезення вантажів) за додатком 2 до Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, затвердженого наказом Мінінфраструктури від 17.08.2012 № 521.