Податково-облікові наслідки імпортних операцій

Зазвичай резиденти і нерезиденти, купуючи та продаючи товари, розраховуються між собою інвалютою. Але проводити такі розрахунки можна лише через уповноважені банки, у яких резидентам відкрито поточні рахунки в інвалюті (ст. 7 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93). Крім того, НБУ встановлює обмеження щодо купівлі інвалюти для розрахунків із постачальниками-нерезидентами, а також спеціальні умови її використання.

Аби купити інвалюту, уповноважені банки попередньо зараховують гривні на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2900 «Кредиторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів банку» (далі — рахунок 2900). Із цього рахунку кошти для купівлі інвалюти можна перерахувати не раніше наступного операційного дня. За умови, якщо НБУ не надішле на адресу уповноваженого банку вимогу надати висновки (документи або інформацію) чи заборонити здійснювати надалі окремі операції клієнта (пп. 11 п. 6 постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 13.12.2016 № 410; далі — Постанова № 410).

Постанова № 410 містить алгоритм дій у разі купівлі уповноваженим банком інвалюти за дорученням українського імпортера. А саме:

• уповноважений банк перераховує на рахунок 2900 таку суму у гривні, якої вистачить, аби купити стільки інвалюти, скільки зазначено у заяві. При цьому застосовують курс Міжбанківського валютного ринку України (МВРУ) на день зарахування гривень на рахунок 2900, але не нижче за офіційний курс НБУ, встановлений на цю дату;
• у разі зміни курсу інвалюти в день купівлі банки можуть додатково зараховувати кошти у гривні на рахунок 2900 в сумі, якої бракує для виконання заяви клієнта;
• якщо клієнт не має можливості перерахувати додаткову суму у гривні для купівлі інвалюти й згоден придбати меншу суму, банк купує меншу кількість інвалюти, аніж зазначено у заяві.

Наразі НБУ дозволяє банкам проводити такі операції за умови, якщо загальна сума залишку коштів в інвалютах, розміщених на поточних і депозитних рахунках клієнта на балансовому рахунку 2602 «Кошти в розрахунках суб’єктів господарювання», менша за 100 тис. дол. США (в еквіваленті за офіційним курсом гривні до відповідних валют). Таку вимогу передбачено в підпункті 14 пункту 6 Постанови № 410.

Отже, якщо імпортер-резидент має достатньо коштів на валютному рахунку, аби розрахуватися за імпортним контрактом, йому не дозволено купувати інвалюту через уповноважений банк на МВРУ.

Нагадаємо про додаткові обмеження щодо розрахунків за імпортний товар на умовах попередньої оплати, встановлені постановою Правління НБУ «Про особливості здійснення деяких валютних операцій» від 23.02.2015 № 124. Якщо загальна вартість ЗЕД-договору перевищує 1 млн дол. США (еквівалент цієї суми в іншій інвалюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день укладення договору), будь-який авансовий платіж за таким договором можна зробити винятково за допомогою акредитиву. При цьому акредитив має бути підтверджений банком з інвестиційним рейтингом.