Питання щодо відповідальності за військовий облік, мобілізаційну й оборонну роботу, цивільний захист і пожежну безпеку нині набули особливого поширення в управлінській і кадровій практиці. Часом спостерігаємо настійне прагнення поєднати всі означені функції і відтак покласти їх на єдиного виконавця — таку собі «відповідальну за все особу». Чи є правомірним цей крок? Відповідатимемо, скоріше, «ні», аніж «так». Щоб зрозуміти, чому, звернімося до порядку покладання та виконання наведених обов’язків.
Військовий облік
Військовий облік військовозобов’язаних i призовників становить загальнодержавну систему обліку та аналізу призовних ресурсів у державі, придатних до військової служби.
Порядок організації військового обліку, обов’язки керівників підприємств, установ та організацій (далі — організація) щодо забезпечення функціонування системи військового обліку визначені в Положенні про військовий облік військовозобов’язаних і призовників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1994 № 377 (далі — Положення № 377).
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Порядок ведення персонального обліку призовників і військовозобов’язаних визначено Інструкцією з організації ведення військового обліку військовозобов’язаних і призовників в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15.12.2010 № 660.
Відповідно до Положення № 377 військово-обліковий персонал в організаціях та навчальних закладах (незалежно від форм власності й підпорядкування) формується згідно з такими нормами:
за наявності на обліку від 500 до 2000 військовозобов’язаних і призовників — один працівник;
від 2000 до 4000 військовозобов’язаних і призовників — два;
від 4000 до 7000 військовозобов’язаних і призовників — три;
на кожних наступних 3000 осіб — по одному працівникові.
ВРІЗ_1
Якщо ж показник становить менше 500 осіб, обов’язки з ведення військового обліку військовозобов’язаних і призовників та бронювання військовозобов’язаних покладають на одного з працівників управління (відділу) кадрів. Ця настанова цілком закономірна. Адже відомості про військовий облік зазначають в особових листках з обліку кадрів, що долучають до особових справ, а також в особових картках (форма П-2), а ведення особових справ працівників та особових карток — один із ключових посадових обов’язків працівників кадрових служб.
Існує й інша вагома підстава. Особові справи й картки П-2 належать до категорії соціально значущих документів і підлягають тривалому зберіганню протягом 75 років. Тож «експерименти» з цими документами недоречні: складати й вести їх повинні фахівці кадрової служби.
Не мають залишатися поза увагою й вимоги щодо захисту персональних даних. Саме працівників кадрових служб допускають до збирання, оброблення та використання персональних даних працівників.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! За виконання обов’язків із ведення військового обліку Положення № 377 передбачає доплати для працівників управлінь (відділів) кадрів — до 50 відсотків посадового окладу.
Мобілізаційна та оборонна робота
Під час планування й організації мобілізаційної та оборонної роботи слід керуватися Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі — Закон № 3543).
Мобілізаційна підготовка та мобілізація здійснюються на основі принципу персональної відповідальності за виконання заходів щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації (п. 2 ст. 3 Закону № 3543). Відповідальність за організацію мобілізаційної підготовки та стан мобілізаційної готовності організацій покладається на відповідних керівників (п. 1 ст. 26 Закону № 3543).
Таким чином, керівник не має права делегувати свої повноваження щодо організації мобілізаційної підготовки іншим посадовим особам.
За наявності мобілізаційного завдання утворюють мобілізаційний орган, чисельність і склад якого залежать від обсягу та змісту завдання:
один фахівець — скажімо, фахівець з мобілізаційної роботи;
група фахівців — у складі сектора, відділення, відділу; мобілізаційна група.
Питання щодо призначення фахівця з мобілізаційної роботи чи утворення мобілізаційного органу за наявності мобілізаційного завдання слід вирішувати за погодженням з мобілізаційним органом вищого рівня.
Оборонна робота є складовою частиною загальної мобілізаційної готовності. Отже, вимоги висуваються аналогічні.
Заходи цивільного захисту
Заходи цивільного захисту реалізують згідно з Кодексом цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI (КЦЗ).
Відповідно до пункту 2 статті 20 КЦЗ організація заходів цивільного захисту суб’єкта господарювання здійснюється підрозділами (посадовими особами) з питань цивільного захисту, які створюються (призначаються) керівниками зазначених суб’єктів господарювання з урахуванням таких вимог:
у суб’єктах господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту, з чисельністю працівників понад 3000 осіб створюються підрозділи з питань цивільного захисту;
у суб’єктах господарювання, а також закладах охорони здоров’я із загальною чисельністю працівників і осіб, які перебувають на лікуванні, від 200 до 3000 та у суб’єктах господарювання, віднесених до другої категорії цивільного захисту, призначаються посадові особи з питань цивільного захисту;
у навчальних закладах денної форми навчання з чисельністю 500 і більше осіб, які навчаються, призначаються посадові особи з питань цивільного захисту;
у суб’єктах господарювання з чисельністю працівників до 200 осіб призначаються особи з питань цивільного захисту за рахунок штатної чисельності організації.
Організації, заклади охорони здоров’я та навчальні заклади вирішують питання цивільного захисту за погодженням з територіальними органами управління у сфері цивільної оборони.
Пожежна безпека
Кодекс цивільного захисту України, з прийняттям якого втратив чинність Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.01.1993 № 3745-ХІІ, покладає забезпечення пожежної безпеки суб’єктів господарювання на їх власників та керівників (п. 3 ст. 55 КЦЗ).
Відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом МВС України від 30.12.2014 № 1417, керівник організації повинен:
- визначити обов’язки посадових осіб (у т. ч. заступників керівника) щодо забезпечення пожежної безпеки;
- призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць, технологічного та інженерного устаткування;
- призначити відповідальних за утримання й експлуатацію технічних засобів протипожежного захисту.
ВРІЗ_2
Особи, які призначаються відповідальними за пожежну безпеку на об’єктах з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо (до початку самостійного виконання роботи) пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум).
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Відповідальними можна призначати лише посадових осіб, тобто осіб з числа інженерно-технічних працівників та фахівців (а не просто робітників), адже вони виконуватимуть організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції й наділятимуться розпорядчими повноваженнями.
Покладання на працівника додаткових функцій: уникаємо порушень
При покладанні на працівника, який обіймає певну посаду, додаткових функцій, закономірно постає питання: чи не суперечитиме додатковий обсяг робіт статті 31 Кодексу законів про працю України (КЗпП), відповідно до якої власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
Обсяг трудових обов’язків інженерно-технічного персоналу, фахівців або службовців не завжди можливо визначити точно. У штатному розписі кількість штатних посад, як правило, зазначають у цілих одиницях. Але на практиці часто-густо трапляється так, що в одного працівника обов’язків більше, в іншого — менше. Тобто в штатному розписі для окремих посад доцільно було б вказати кількість штатних одиниць, наприклад, не «1», а «0,5» чи «0,25». Однак якщо чисельність штатних одиниць за розрахунком не дорівнюватиме цілому числу, доведеться стикнутися з випадком неповної зайнятості працівників. Щоб уникнути цього, у штатному розписі вказують цілу штатну одиницю, а для досягнення повного завантаження працівників передбачають для них додаткові функції, які обов’язково відбивають у посадових інструкціях. Саме таким чином можна запобігти порушенню статті 31 КЗпП.
Отже, визначаючи відповідальних осіб в окремих царинах діяльності, найперше аналізуємо, чи уможливлює обсяг безпосередніх обов’язків певного працівника виконання ним додаткових функцій. Додатково враховуємо досвід, фах і кваліфікаційні вимоги. Саме цим шляхом досягають раціонального завантаження працівників і належної якості виконуваних робіт.
ВРІЗ_1
Військовий облік військовозобов’язаних i призовників
проводиться з метою:
- забезпечення контролю за виконанням громадянами України військового обов’язку i за дотриманням ними встановлених правил військового обліку;
- своєчасного бронювання військовозобов’язаних за підприємствами, установами i організаціями на період мобілізації та воєнного часу;
- завчасної підготовки кадрів для заміни військовозобов’язаних, які підлягають призову у разі мобілізації;
- надання допомоги військовим комісаріатам у проведенні оборонних i мобілізаційних заходів
ВРІЗ_2
Оплату за виконання додаткових обов’язків
встановлюють відповідно до умов колективного договору. Керівний принцип: якщо відповідні обов’язки працівника передбачено посадовою інструкцією, робота виконується без додаткової оплати, в іншому разі доплата є обов’язковою
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Головбух"
