Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі — Закон № 606) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до статті 2 Закону № 606 примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом (ч. 1 ст. 8 Закону № 606). Тобто у випадку виконавчого провадження про стягнення середньої зарплати за час вимушеного прогулу стягувачем буде працівник, а боржником — підприємство.
Кошти, стягнуті з боржника, державний виконавець зараховує на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. А вже потім стягнуті кошти будуть перераховані державним виконавцем на рахунок у банку або в іншій фінансовій установі стягувача чи надіслані на його адресу поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок. Такий порядок перерахунку коштів стягувачу визначений частинами 1 та 2 статті 45 Закону № 606.
Також частина 8 статті 65 Закону № 606 передбачає, що у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середньої зарплати за час вимушеного прогулу боржник є податковим агентом. Він виконує судове рішення з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та єдиного соціального внеску (ЄСВ) із сум, що належать до виплати стягувачу.
Підтверджує це і пункт 171.1 Податкового кодексу України (ПК). У ньому зазначено, що відповідальною особою за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету ПДФО із зарплати є роботодавець, який її виплачує, у т. ч. на підставі рішення суду.
Згідно із підпунктом 168.1.1 ПК податковий агент, який нараховує оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати ПДФО із суми такого доходу за його рахунок.
Тобто підприємство — боржник, яке виконує судове рішення про виплату працівникові середньої зарплати за час вимушеного прогулу, на підставі пункту 8 статті 65 Закону № 606 має виконати усі функції податкового агента.
Нагадаємо, що такі ж правила щодо визначення податкового агента поширюються і при оподаткуванні військовим збором. Далі з’ясуємо порядок оподаткування ПДФО середньої зарплати за час вимушеного прогулу.
Оподаткування ПДФО
Пункт 163.1 ПК визначає, що об’єктом оподаткування ПДФО є, зокрема, загальний місячний оподатковуваний дохід. До нього включається дохід у вигляді зарплати, нарахований (виплачений) відповідно до умов трудового договору (пп. 164.2.1 ПК).
Відповідно до підпункту 14.1.48 ПК для оподаткування ПДФО під зарплатою розуміють основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
ВРІЗ
Під час нарахування доходів у формі зарплати варто пам’ятати про правильність визначення бази оподаткування ПДФО.
Отже, підприємство має перерахувати органу державної служби чи безпосередньо стягувачу середню зарплату за час вимушеного прогулу, зменшену на суму утриманих сум ПДФО, військового збору та ЄСВ.
ВРІЗ
Важливо
Середню зарплату
за час вимушеного прогулу за виконавчим провадженням оподатковують ПДФО за ставкою 15% (20%)
Детальніше про порядок оподаткування середньої зарплати за час вимушеного прогулу військовим збором та ЄСВ див. у статті С. Наумова «Оподаткування виплат за час вимушеного прогулу» на с… цього номера.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Головбух"
