Припинення трудового договору з сумісником провадиться на підставі статті 7 КЗпП, що й відображається у відповідному наказі (розпорядженні) роботодавця.
При цьому законодавством не встановлено обов'язку попереджати сумісника про наступне звільнення, а також необхідності подання працівником заяви на звільнення.
Виходячи зі змісту ст. 43-1 КЗпП звільнення з суміщуваної роботи у зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, є розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Статтею 40 КЗпП, зокрема, встановлено, що звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці не допускається.
Режим робочого часу працівника встановлюється за угодою між ним і власником або уповноваженим ним органом.
Звільнення з роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ й організацій провадиться, зокрема, у разі прийняття працівника, який не є сумісником (пункт 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, Наказ від 28.06.1993 №43). Норми цього пункту поширюються лише на працівників державних підприємств, установ і організацій.
Разом з тим враховуючи, що працівники державних підприємств, установ, організацій мають право працювати на умовах сумісництва не більше 4 годин на день (тобто не більше ніж на 0,5 ставки), прийняття на цю роботу працівника, який не є сумісником, передбачає виконання роботи на умовах неповного робочого часу (тобто не більше ніж на 0,5 ставки).
В іншому випадку (тобто у випадку виконання роботи більше ніж 4 години на день) роботодавцю слід вносити зміни до штатного розпису.
Норм щодо звільнення з роботи за сумісництвом працівника підприємств, установ, організацій інших форм власності у зв’язку з прийняттям на цю роботу працівника, який не є сумісником, законодавство не містить.
Управління Держпраці у Хмельницькій області
