⚡️ 10 ПОРАД ФОПУ, ЩО ДОПОМОЖУТЬ УНИКНУТИ ШТРАФІВ ⚡️
До Ради бізнес-омбудсмена звернулось виробниче підприємство, яке має два заводи із виробництва томатної пасти на півдні України. Підприємство поскаржилось на те, що за результатами податкової перевірки ревізори з Офісу ВПП заявили, що увесь обсяг газу, який підприємство придбавало у періоді, який перевірявся, не був пов'язаний із виробничою діяльністю. А відтак — підприємство повинно було нарахувати собі так звані «компенсуючі» податкові зобов’язання з ПДВ на всю суму ПДВ, яка входила у ціну придбаного газу — понад 2 млн. грн. Підприємство купувало газ із єдиною метою — щоб використовувати його як паливо для роботи парових котлів, за допомогою яких свіжі томати проходять обробку парою, перетворюючись на пасту. Здавалося б, зв'язок із виробничою діяльністю тут очевидний.
Та контролери не дослухались до цих аргументів під час розгляду заперечень на акт податкової перевірки. Податківцям не сподобалось, яким чином газ відображений у обліку (виник спір стосовно бухгалтерських нюансів — чи повинен газ вважатися запасом, який згодом списується у виробництво, чи його вартість може одразу відноситись на витрати). Окрім того, Офіс ВПП дійшов висновку, що підприємство повинно було визначити нормативи споживання газу (скільки кубометрів використовується для виробництва певної кількості продукції) у своїх внутрішніх документах. А відсутність таких нормативів є аргументом на користь того, щоб вважати газ «використаним не у виробництві».
Виробник томатної пасти попросив Раду бізнес-омбудсмена долучитись до розгляду його апеляції.
Інспектор Ради вивчив матеріали справи та дійшов висновку, що скарга є обґрунтованою.
По-перше, на думку інспектора, законодавство на даний час імперативно не зобов’язує виробничі підприємства визначати нормативи споживання газу у виробництві. Відповідна норма, яка сягає корінням ще у часи планової економіки — нещодавно втратила чинність. А навіть якби вона й залишалась чинною — вона в будь-якому разі не має стосунку до сфери оподаткування, і спрямована лише на контроль енергоефективності виробництва.
По-друге, інспектор дійшов висновку, що спосіб, у який підприємство обліковувало придбання газу, відповідає обліковій політиці підприємства та не суперечить міжнародним стандартам фінансової звітності (МСФЗ), на підставі яких компанія веде свій облік. Беручи до уваги, що газ, який придбавався підприємством, не зберігався та технічно не міг зберігатись у жодному газосховищі, а після потрапляння на територію підприємства негайно та безальтернативно споживався шляхом його використання у роботі парових котлів, то судження головного бухгалтера підприємства, згідно з яким цей газ не є запасом (активом — ресурсом, контрольованим в результаті минулих подій), і, відповідно, не заслуговує на облік в якості матеріалу чи сировини, а повинен бути віднесений одразу ж на витрати — виглядало, з точки зору Ради, цілком розумним. Якщо припустити, що котли, за допомогою яких підприємство виробляє пару, були б не газовими, а електричними, то підприємство також навряд чи стало б обліковувати електричну енергію як запас, а згодом — списувати її у виробництво. Безумовно, придбання електричної енергії сприймалось б виключно як витрата, а не як набуття активу, що згодом може бути використаний тим або іншим чином на розсуд підприємства. Такий саме підхід виглядає, з точки зору Ради, справедливим і по відношенню до газу. На додаток до всього вказаного — інспектор Ради погодився із представниками підприємства, які наголошували, що усі ці облікові нюанси не мають прямого стосунку до оподаткування ПДВ.
З вищевказаних міркувань Рада запропонувала ДПС задовольнити скаргу підприємства та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі — ППР)
ДПС дослухалась до рекомендацій Ради та скасувала оскаржувані ППР.
