Відсотки за кредитами включаються до складу витрат суб’єкта господарювання лише в тому випадку, якщо витрати не включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Таку позицію озвучив апеляційний суд, виходячи з аналізу підпункта 138.10.5 Податкового кодексу України (ПК).
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Зокрема, кваліфікаційним активом згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженим наказом Мінфіну від 28.04.2006 № 415 (далі — П(С)БО 31), є актив, який обов’язково потребує суттєвого часу для його створення. П(С)БО 31 не містить визначення, який саме проміжок часу вважається суттєвим для створення кваліфікаційного активу. Однак, підпунктом 1.6 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку фінансових витрат, затверджених наказом Мінфіну від 01.11.2010 № 1300 та листом Мінфіну від 01.06.2006 № 31-34000-10-5/11601 визначено, що при застосуванні П(С)БО 31 суттєвим вважається час, який становить більше ніж 3 місяці.
Пунктом 3 П(С)БО 31 передбачено, що собівартість кваліфікаційного активу (витрати на створення кваліфікаційного активу) включає в себе витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу.
Активи ж, придбані підприємством-позивачем за кредитні кошти, не можуть вважатися кваліфікаційними активами, оскільки вони ним не створюються, а придбаваються у вигляді, придатному для їх експлуатації. Кожний з цих активів є окремим об’єктом основних засобів, придатним для самостійної експлуатації з моменту придбання та таким, що не потребує будь-яких подальших витрат зі створення (виготовлення, виробництва, тощо).
Отже, системний аналіз П(С)БО 31 свідчить, що активи, які готові для використання із запланованою метою (тобто такі, що не потребують будь-якого дообладнання, добудови, тощо) являються некваліфікаційними активами.
З огляду на вказане, суди дійшли одностайного висновку, що:
- податковим органом при приведенні перевірки неправильно визначено правову природу формування витрат;
- підприємством правомірно включено відсотки за кредитами до складу витрат суб’єкта господарювання.
