Відхиляючи доводи податківців про нереальність здійснення підприємством-позивачем господарських операцій зі своїм контрагентом, апеляційний суд зазначив, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути:
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
- або обвинувальний вирок суду з кримінальної справи (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об’єктивною стороною злочинів, передбачених статтями 191 та 212 Кримінального кодексу України);
- або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином);
- або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до частини З статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
У цій же справі податковий орган не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтувалось лише на мотивах неправомірності діяльності його контрагента.
Проте законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб. На господарюючих суб’єктів не покладається обов’язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.
