ВАСУ, погодившись із судами попередніх інстанцій, визнав неправомірним податкове повідомлення-рішення, яким зобов’язано платника податків сплатити на підставі пункту 126.1 Податкового кодексу України (ПК) штраф у розмірі 20% за порушення ним граничного строку сплати суми грошового зобов’язання з ПДВ, визначеного пунктом 57.1 ПК.
Адже у справі, яка розглядалась, податковий орган не врахував, що рішеннями суду встановлені інші строки сплати розстрочених податкових зобов’язань, ніж передбачені законодавством для сплати податкових зобов’язань згідно з поданою платником податку податковою декларацією.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Зокрема, відповідно до пункту 57.1 ПК платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій ним податковій декларації, протягом 10 к. дн., що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПК для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених ПК.
Але вказане положення Податкового кодексу України, на думку судів, стосується строків сплати податкових зобов’язань, визначених самостійно платником податку в податковій декларації, а не строків сплати розстрочених податкових зобов’язань, які були стягнуті за постановою суду.
Також ВАСУ нагадав, що відповідно до пункту 126.1 ПК у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених ПК, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:
- при затримці до 30 к. дн. включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, — у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу;
- при затримці більше 30 к. дн., наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, — у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу.
При цьому суд наголосив, що зазначене положення Податкового кодексу України встановлює відповідальність саме за несплату узгодженої суми грошового зобов’язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених ПК. І ці вимоги аж ніяк не поширюються на випадки сплати податкових зобов’язань, які були розстрочені платнику податків та якщо строки сплати податкового зобов’язання були визначені постановами і ухвалами суду.
Таким чином, податковий орган неправомірно ототожнив порядок застосування процедур погашення податкового боргу платників податків, передбачених главою 9 розділу ІІ ПК, із порядком виконання судових рішень.
Згідно з пунктом 100.1 ПК розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 ПК.
Отже, визначення строків сплати податкового боргу має проводитись податковим органом з урахуванням їх перенесення, про яке йдеться в умовах розстрочення.
