Мобілізований працівник став дезертиром: дії роботодавця

Стаття-подарунок від журналу «Головбух» 
Мобілізований влітку 2015 року працівник самовільно залишив військову частину, наразі перебуває вдома, на роботу не виходить. Підтвердження від військкомату про самовільне залишення частини отримано. Як діяти підприємству у цьому випадку?З’ясуємо детально

Для початку з’ясуємо законодавче врегулювання відносин з мобілізованими працівниками. Зазначимо, що підстави для надання гарантій працівникам, які проходять військову службу в особливий період, визначає стаття 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП).

Так, за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації (далі — військовослужбовці), зберігають місце роботи, посаду і компенсують із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Виплату таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводять за рахунок коштів Державного бюджету України за правилами, визначеними Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2015 № 105.

У випадку самовільного залишення військовослужбовцем військової частини командир військової частини повідомляє про цей факт Військову службу правопорядку у Збройних Силах України (далі — Служба правопорядку), на яку, відповідно до пункту 6 статті 8 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 07.03.2002 № 3099-III покладено функції із розшуку і затримання військовослужбовців Збройних Сил України, які самовільно залишили військові частини чи місця служби або не з’явилися в строк без поважних причин на військову службу, а також тих, які переховуються від органів досудового розслідування або суду, чи засуджених, які ухиляються від виконання кримінального покарання.

Про такий факт може бути повідомлено і військовий комісаріат, який призвав особу на військову службу, задля сприяння розшуковим заходам.

ВРІЗ 1

Види покарань визначає стаття 51 Кримінального кодексу України (КК). До військовослужбовців за вчинення злочинів, передбачених статтями 407-408 КК, може бути застосовано:

  • штраф;
  • службові обмеження;
  • тримання в дисциплінарному батальйоні;
  • позбавлення волі на певний строк.

ВРІЗ 2

Військовослужбовців, засуджених до покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні, до набрання вироком законної сили тримають на гауптвахтах Служби правопорядку або у військовій частині (п. 1 розділу ІІ Інструкції про порядок відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 18.05.2015 № 215).

Час відбування військовослужбовцем такого покарання, як арешт, строк самовільного залишення військової частини або місця служби на строк понад 10 діб, незалежно від причини залишення, а також час відбування військовослужбовцем покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні до загального строку військової служби не зараховується (абз. третій п. 143 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008). Аналогічну норму містить і пункт 8 статті 23 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі — Закон № 2232).

Якщо під час дії особливого періоду військовослужбовцю призначено покарання у вигляді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання, після набрання законної сили обвинувальним вироком суду він звільняється з військової служби (пп. «г» п. 8 ст. 26 Закону № 2232).

Отже, періоди, коли військовослужбовець фактично відсутній у військовій частині у зв’язку із самовільним її залишенням, перебуває під арештом, відбуває покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні, не вважатимуться часом перебування на військовій службі. За таких умов немає і підстав для забезпечення гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП, а отримання компенсації за виплачений працівнику середній заробіток за рахунок коштів Державного бюджету України є безпідставним.

Поспішати із звільненням працівника з ініціативи роботодавця (наприклад, за прогул, у зв’язку зі скороченням штату) навіть за умови, що є можливість дотримати процедуру звільнення, не варто. Цілком можливо, що вирок суду буде скасовано (у зв’язку із незаконним засудженням або незаконним притягненням до кримінальної відповідальності), а це стане підставою для звернення працівника до суду з метою поновлення на роботі.

Однак припинити нарахування та виплату середнього заробітку — доцільно, аби уникнути потреби повертати кошти до Державного бюджету та стягувати з працівника у примусовому порядку безпідставно виплачений середній заробіток, про що треба видати наказ (див. Додаток).

ВРІЗ_1

ДО ВІДОМА

Самовільне залишення військової частини є злочином, відповідальність за який передбачено статтями 407-408 Кримінального кодексу України

ВРІЗ

Зверніть увагу

Самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, караються позбавленням волі на строк від 3 до 7 років (п. 4 ст. 407 КК)

Додаток

Приклад оформлення наказу про припинення нарахування та виплати середнього заробітку працівнику, призваному на військову службу під час мобілізації, у зв’язку із самовільним залишенням військової частини

Товариство з обмеженою відповідальністю

«Усе буде добре»

Код ЄДРПОУ 12345678

НАКАЗ

05.11.2015                                                                                          м. Київ                                                                                        № 375-к/тр

Про припинення нарахування

та виплати середнього заробітку

Степаненку В. І.

У зв’язку із самовільним залишенням військової частини під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, керуючись абзацом третім пункту 143 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, статтею 119 Кодексу законів про працю України,

НАКАЗУЮ:

1. Бухгалтерії (Кошель Н. А.) припинити нарахування та виплату середнього заробітку Степаненку Василю Івановичу, водію, з 05.11.2015*.

2. Табельнику (Вправній О. Д.) відсутність Степаненка В. І. у табелі обліку використання робочого часу з 05.11.2015 відмічати позначкою «І».

Підстава: лист Дніпровського районного військового комісаріату м. Києва (військової частини) від 03.11.201 № 476.

Директор                                                                                   Добродiй                                                                                      К. М. Добродій

Візи, відмітки про ознайомлення з наказом

_____________________

* Якщо у листі військового комісаріату/військової частини зазначено дату самовільного залишення працівником військової частини, зазначають дату, наступну за днем, коли востаннє відбулася виплата середнього заробітку


Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Головбух"


Статичний блок для статей

Останні новини

Усі новини

Гарячі запитання

Усі питання і відповіді