ВАСУ оприлюднив Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України (МК). Наведемо найцікавіші із судових висновків.
Калькуляцію собівартості товару законодавство не відносить до розрахункового документа. Вона не впливає на вартість товару, яку сторони погодили для операції купівлі-продажу такого товару. Законодавець не визначає калькуляцію собівартості серед документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи містять відомості про ціну.
Калькуляція — це розрахунково-вартісна методика обліку, за допомогою якої обчислюють планову собівартість продукції. Усі види калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції і використовують під час складання кошторису. Тобто калькуляція є довідковим документом постачальника, не обов’язкова для митного оформлення вантажу і не впливає на визначення митної вартості.
Платіжне доручення свідчить про факт переказу певної суми коштів, а не про суму коштів, яку потрібно сплатити за відповідний товар. Тобто прямого зв’язку між відомостями з платіжного доручення і митною вартістю товару немає. Це означає, що платіжне доручення не є тим доказом, який може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару.
Інвойс, засвідчений підписом і скріплений печаткою, які відрізняються від тих, що стоять під відповідним зовнішньоекономічним договором, є допустимим засобом доведення митної вартості, допоки орган доходів і зборів не доведе, що такий інвойс отримано з порушенням закону.
Ситуація, коли сума коштів, зазначена у платіжному дорученні на оплату оцінюваного товару, не відповідає ціні цього товару, зазначеній в інших документах, доданих до вантажної митної декларації, не є підставою стверджувати про розбіжність у документах, отже, й для сумнівів у правильності визначення митної вартості.
З огляду на принцип свободу підприємницької діяльності органам доходів і зборів заборонено втручатися у підприємницьку діяльність декларантів, відмовляючись взяти до уваги прайс-лист через наявність або відсутність у ньому певних відомостей (реквізитів).
Закон не визначає доказу (доказів), який (виключно) має підтверджувати розмір витрат на перевезення, тому такі витрати можна підтверджувати будь-якими доказами. МК не визначив виду доказів, які мають підтверджувати розмір витрат на перевезення товарів (не стверджує, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи). Тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом підтвердження витрат на перевезення товарів тощо.
Під час аналізу судової практики також виявлено випадки, коли в одних ситуаціях суди визнають, що помилка, допущена в наданому для митного контролю документі (інвойсі, МД, ЗЕД-договорі), має технічний характер, а тому не впливає на достовірність викладених у ньому відомостей, а в інших ситуаціях — не визнають наявність технічної помилки, відповідно, не визнають, що такий документ достовірно підтверджує певні відомості. Утім, наявність саме технічної помилки в документі та зміст помилково відсутньої інформації орган доходів і зборів може встановити за допомогою решти інформації, яку містить той самий документ, або інформації з інших документів, пов’язаних із цим документом. Наявність технічної помилки в документі не є підставою вважати недостовірною всі інформацію, що у ньому міститься.
Постанова Пленуму ВАСУ від 13.03.2017 № 2
