На думку ВАСУ, законодавство чітко розмежовує поняття «знешкодження відходів» та «розміщення відходів».
Зокрема, відповідно до статті 1 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 № 187/98-ВР знешкодженням відходів є зменшення чи усунення небезпечності відходів шляхом механічного, фізико-хімічного чи біологічного оброблення. У свою чергу, розміщенням відходів визнається зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Згідно з пунктом 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого постановою КМУ від 01.03.1999 № 303, збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за:
- викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;
- скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;
- розміщення відходів; утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);
- тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками.
Як було встановлено судами, позивачем було укладено договір саме на «знешкодження відходів», за яке законодавством не передбачено сплати збору за забруднення навколишнього середовища.
Тому неправильно застосоване податковим органом поняття «розміщення відходів», що призвело до безпідставного донарахування позивачу збору за забруднення (за розміщення відходів), стало підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
