Час простою не з вини працівника оплачують з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). За умовами, визначеними у колективному договорі, оплата за час простою може здійснюватися у більшому розмірі (ст. 9-1 Кодексу законів про працю України, ст. 15 Закону «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР).
Керівники держорганів, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні в межах фонду зарплати, передбаченого у кошторисі, можуть самостійно визначати розмір оплати часу простою працівників, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (посадового окладу) (постанова КМУ від 07.03.2022 № 221).
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігають середній заробіток. Зазначене положення статті 113 КЗпП має застосовуватись саме у випадку виникнення виробничої ситуації.
У разі коли під час перебування в укритті у працівника зберігається можливість виконувати його робочі завдання, то впроваджувати простій немає підстав чи потреби, а оплату праці слід здійснювати на загальних підставах.
