Ліквідація за самостійним рішенням платника основних виробничих або невиробничих основних засобів, для цілей оподаткування розглядають як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації (п.189.9 Податкового кодексу України; далі — ПК).
Звичайною ціною, зокрема, є ціна товарів (робіт, послуг), що визначили сторони договору, якщо інше не встановили ПК (пп. 14.1.71 ПК).
Якщо не довели зворотне, вважають, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
При цьому, якщо під час здійснення операції обов’язковим є проведення оцінки, вартість об’єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.
Ринковою ціною є ціна, за якою товари (роботи, послуги) передають іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (пп. 14.1.219 ПК).
Отже, платник, який за самостійним рішенням ліквідує основні виробничі або невиробничі засоби, повинен нарахувати податкові зобов’язання за такими необоротними активами виходячи з їх ринкової ціни, визначеної на момент такої ліквідації за правилами, визначеними підпунктом 14.1.219 ПК, але не нижче їх балансової вартості. У разі якщо при ліквідації основних фондів обов’язковим є проведення оцінки, податкові зобов’язання нараховують з вартості об’єкта оцінки, але не нижче їх балансової вартості.
