Вищий господарський суд розглянув деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними.
Зокрема, нагадав, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України та статтями 207, 208 Господарського кодексу України.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Разом з тим невиконання чи неналежне виконання правочину не спричиняє визнання правочину недійсним. У такому разі зацікавлена сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, але не визнання правочину недійсним.
Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов’язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він має право за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності наслідків визнання недійсним нікчемного правочину.
Чинне законодавство розмежовує види недійсності правочинів, а саме:
- нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом;
- оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї зі сторін, іншої зацікавленої особи, прокурора.
При цьому нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.
Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), у яких: відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.
Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, наприклад, у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції).
