Відповідь
Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського Кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV зі змінами та доповненнями (далі – ГК) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
При цьому згідно частини другої ст. 207 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦК) обов’язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.
Отже, здійснення правочинів, що фіксують результати виконання договорів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, повинно здійснюватися відповідно до вимог ГК, ЦК, Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 959) та інших законів України.
Згідно з ст. 6 Закону № 959 зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги.
Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення (довіреності), установчих документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Враховуючи викладене, чинне законодавство України передбачає укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом та обов’язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін або у разі експорту послуг (крім транспортних) – шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги.
При цьому форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначена Положенням, затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань економічної інтеграції України від 06.09.2001 № 201.
ЗІР, 114.09
