Відрахування коштів із заробітної плати працівників — справа відповідальна.
Трудове законодавство захищає право працівників на отримання зарплати і встановлює обмеження сум відрахувань із зарплати. Зокрема, у статті 127 Кодексу законів про працю України (КЗпП) визначено, що відрахування із заробітної плати можна проводити лише у випадках, передбачених законодавством України. Вебінари для бухгалтерів 2025
Види відрахувань із заробітної плати
Під час кожної виплати зарплати керівник має повідомляти працівника про загальну суму зарплати, розміри і підстави відрахувань із неї, а також про суму зарплати, що належить до виплати. Такі правила визначено у статті 110 КЗпП.
Відрахування — це та частина зарплати, нарахованої працівникові відповідно до штатного розпису і встановлених норм, яку йому не видають. Цю частину роботодавець утримує, а потім розпоряджається відрахованими коштами згідно з вимогами законодавства.
Існують такі види відрахувань із зарплати:
- регламентовані нормативно-правовими актами, які роботодавець проводить в обов’язковому порядку (податок на доходи фізичних осіб та військовий збір);
- покликані забезпечити виконання зобов’язань перед третіми особами. Їх проводять за виконавчими документами відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-ХІV (наприклад, аліменти й інші виплати);
- призначені для покриття заборгованості перед підприємством, на якому вони працюють.
Особливості проведення відрахувань
Відрахування із зарплати працівників для покриття заборгованості перед підприємством, на якому вони працюють, можна проводити за наказом (розпорядженням) роботодавця лише у випадках, передбачених статтею 127 КЗпП, а саме:
- для повернення авансу, виданого в рахунок зарплати; для повернення зайво виплачених унаслідок лічильних помилок сум; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; для господарських потреб, якщо працівник не заперечує підстав і розміру відрахувань;
- у разі звільнення працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він уже отримав відпустку, — за невідпрацьовані дні відпустки. Відрахувань за ці дні не проводять, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених у пунктах 3, 5, 6 частини першої статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 частини першої статті 40 КЗпП, а також у разі направлення працівника на навчання та у зв’язку з виходом на пенсію;
- для відшкодування шкоди, заподіяної підприємству з вини працівника (в порядку та розмірах, визначених статтею 136 КЗпП).
Увага: наказ — основний розпорядчий документ, що його видає керівник підприємства, організації чи установи на правах єдиноначальності і в межах своєї компетенції
«Вчіться, розваги нікуди не дінуться», — казали вони. Проте розваги якраз кудись ділися, а навчання завжди з нами. Бо як бухгалтеру без нових знань наодинці з податковими змінами? Вища школа Головбуха — ваш шанс лагідно поєднати підвищення кваліфікації і відпочинок, адже ви самі обираєте час і місце для уроків!
Коли керівник має право відрахувати із зарплати працівника кошти, аби повернути зайво виплачені йому внаслідок лічильної помилки суми, він може видати наказ (розпорядження) про відрахування неправильно нарахованої суми не пізніше одного місяця від дня спливу строку з дня виплати. Для відрахування таких сум згода працівника не потрібна. Його заперечення також не можуть перешкодити відрахуванню. На цьому наголошує Мінсоцполітики у листі від 23.10.2009 № 248/06/189-09.
Якщо зазначений строк пропущено, роботодавець позбавляється права стягнути з працівника зайво виплачену суму зарплати навіть у судовому порядку.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Головбух"
