Фіктивність контрагента: судова практика

Кожен підприємець у своїй роботі може зіткнутися із фіктивними понтркгентами. І нібито з документами у таких підприємств все гаразд, але суд все одно визнав такого контрагента фіктивним. А якщо подібне звинувачення висувається щодо підприємства, яке не є фіктивним? 

Пропонуємо дізнатися із судової практики, як саме суди визначають фіктивність підприємства.

Фіктивність підприємства та судові дослідження

Верховний Суд України від 19.04.2016 року у справі № 21- 4985а15 визначає, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Верховний Суд України 14.03.2017 року, розглядаючи справу № 21-2239а16 дійшов висновку,якщо фактичне здійснення господарської операції (нездійснення операції) не доведено, то це позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди. Покупця позбавляє права на формування цієї податкової вигоди.

Навіть наявність правильно оформлених за формою та зовнішніми ознаками, але недостовірних, а тому дефектних первинних документів також позбавляє такі документи юридичної значимості. У постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року справа № 826/11397/14 (ЄДРАРУ №63283712) містить аналогічний висновок.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України 05.04.2017 року, розглядаючи справу № К/9991/79840/12 (ЄДРСРУ № 66829087)  вказує на те, що все одно треба проводити сукупний аналіз всіх наявних документів та доказів для встановлення правомірності формування платником податку даних свого податкового обліку, незважаючи на  «фіктивність» контрагента (заперечення директором своєї участі у створенні та діяльності підприємства). Бо суд, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінює докази, що є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на повному, всебічному, безпосередньому та об'єктивному дослідженні.

Обов'язковим для виконання Україною є рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що встановлено статтею 2 Закону України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».  При розгляді справи суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, що прямо закріплюється у статті 16 вказаного Закону.

На кожен із важливих, доречних та специфічних доводів заявника суд повинен надавати відповідь, що витікає із висновку, який викладено у пункті 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України». Норми статті 7, частини 4 та 5  статті 11 КАС України (Ухвала ВАСУ від 16. 05. 2017 року у справі № К/800/16138/16, ЄДРСРУ № 66707342) закріплює зобов'язання суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін, що випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства.

Первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження господарської операції, що фактично не відбулася не відповідають дійсності. Такі документи не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та (чи) податкового кредиту.

Важливо знати, якщо платник податків мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які призначені для використання у його господарській діяльності то вищенаведені норми, так само як і інші норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право такого платника від дотримання податкової дисципліни його контрагентом.

Порушення постачальником товару (робіт, послуг) правил ведення господарської діяльності чи вимог податкового законодавства не є підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону стосовно формування податкового кредиту та валових витрат.  Це діє за умови, якщо судом не встановлено фактів, що свідчать про обізнаність  платника податків - покупця товару стосовно протиправної поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

Правомірно (обгрунтовано) сформованими платником податків даними податкового обліку вважаються усі належним чином оформлені документи, які передбачені податковим законодавством, відповідно до пунктів 4.1.4 та 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.  Контролюючий орган має можливість в установленому порядку довести факт невідповідності фактичним обставинам задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку.  Умовами цього є доведення факту недостовірності відомостей,які містяться в таких документах.

У разі, коли державні органи володіють будь - якою інформацією про зловживання у системі відшкодувань ПДВ, які здійснюються конкретною кампанією, керуючись пунктом 38 Рішення Європейського суду з прав людини від 09. 01 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», вони можуть вжити відповідних заходів з метою усунення або запобігання таких зловживань.

За порушення правил оподаткування, враховуючи принципи індивідуального застосування відповідальності, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит (валові витрати),  можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Встановлення зловживань з боку саме того платника податку, який формував суми бюджетного відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини може стати підгрунтям відмови у підтвердженні права на бюджетне відшкодування ПДВ. Вищевказане  має стосунок до оцінки наявності або відсутності підстав для податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток підприємства.

Постанова ВСУ № 13/11 від 31.01.2011 року у справі № 21-42а10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ВІК» до Державної податкової інспекції у м. Херсон про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень підтверджує необхідність дотримання згаданої правової позиції.

Для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат визначальним критерієм є реальність проведеної господарської операції. Має бути встановлення факту зміни руху активів або зміни стану зобов'язань платника податку, внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовує платник у своїй господарській діяльності (Ухвала ВАСУ від 16.05.1017 року у справі № К/800/16138/16, ЄДРСРУ № 66790548).

При неналежному підписанні первинного документа, який складається однією особою і передається іншій особі може позбавити цей документ статусу первинного:

• в разі обізнаності контрагента з відсутністю  повноважень щодо складання такого документа;
• в разі фактичної відсутності господарської операції.

Особа, яка використала первинний документ у податковому обліку, але не мала об'єктивної можливості переконатися у недостовірності такого документа чи його окремих реквізитів (підпису, прізвища особи, що здійсює операцію, тощо) під час його отримання або протягом найближчого часу до відповідальності не притягається.

Коли платник податків діяв без належного рівня обережності та обачності, знав або повинен чи міг знати про допущене контрагентом порушення, був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх, як платника ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних розрахункових документів, податкових накладних, тощо) в цьому випадку дані податкового ообліку можуть бути визнані необгрунтованими.

 При розгляді справи №К/800/34150/16, ЄДРСРУ № 66904999 24.05.2017 року Вищий адмінімтративний суд України вказав, що обставина здійснення контрагентом, в особі його директора, господарських операцій з позивачем фактично мала вирішальне значення для визначення законності здійснення позивачем відрахуваньу податковому обліку. В силу вимог частини 4 статті 72 КАС України суд апеляційної інстанції мав надати оцінку фактам, які наведені у вироку кримінальної справи у співставленні з відддомостями, що зазначені у письмових поясненнях.

Коли наведені у вироку факти не суперечать відомостям, що містять письмові пояснення, але існують сумніви з приводу достовірності таких пояснень свідка суд, з метою дотримання конвенційних вимог, щодо справедливого судового розгляду, має використати свої повноваження до безпосереднього допиту особи (свідка), що надала письмові пояснення.

Враховуючи факт, що суд апеляційної інстанції, на думку колегії, зазначаючи про те, що ТОВ не здійснювало поставку товарів (робіт, послуг) без належного співставляння обставин, які встановлені у вироку та наведені у письмових поясненнях, без заслуховування свідка (на якого посилається позивач), є досить істотним, щоб поставити під сумнів  висновки стосовно операції позивача та ТОВ зроблені апеляційним судом.

Враховуючи вищесказане можна підсумувати, що обставини фіктивності та інші недоліки правового статусу контрагентів платника податків, невиконання ними своїх податкових обов'язків підлягають оцінці разом з іншими доказами, які свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

У постанові Верховного Суду України від 21.01.2011 року № 40/11 викладена аналогічна позиція де акцентується увага на тому, що підписання невстановленою особою податкової накладної може служити підставою неврахування податкового кредиту не само по собі, а тільки за наявності фактів, які ставлять під сумнів реальність господарської операції.

Від якості захисту залежить доля підприємства та його співробітників. За таких обставин доцільно використовувати всі доступні процесуальні методи та важелі для захисту своїх порушених чи оспорюваних прав. Таким чином, платник податків у жодному разі не повинен залишати боротьбу за свої права.