Правовідносини за договором комісії регулює глава 69 Цивільного кодексу України (ЦК).
За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК).
Майно, що комісіонер придбав за кошти комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦК). Майном як особливим об’єктом вважають окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ч. 1 ст. 190 ЦК).
Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер має надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (ст. 1022 ЦК). Тобто всю одержану комісіонером виручку необхідно передати комітентові як його власність. Відповідно, комісіонер мусить перерахувати на рахунки комітента всю належну йому виручку від реалізації комісійних товарів у строки, передбачені договором комісії.
Разом із цим комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли йому для комітента (ст. 1020 ЦК). Так, він може відрахувати із цих коштів, якщо це передбачено договором: плату за послуги комісіонера; у деяких випадках, передбачених статтею 1013 ЦК, — додаткову плату; відшкодування фактичних витрат, понесених у зв’язку з виконанням договору комісії (ст. 1024 ЦК); витрат на зберігання, страхування майна комітента.
Закон не встановлює певного порядку інформування комісіонером комітента про відрахування, його підстави та розмір. Але з огляду на принципи добросовісності, розумності і справедливості комісіонер має повідомляти комітента про такі дії (ч. 3 ст. 509 ЦК). Тож аби використати кошти комітента на покриття власних витрат, комісіонер має узгодити це з комітентом.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Головбух"
