Зазвичай суди визнають незаконним виключення контролюючим органом із обліку підприємства витрат на оплату послуг із просування його товарів певними контрагентами. Адже чинне законодавство не пов’язує можливість обліку витрат для оподаткування прибутку з правом власності на такі товари.
Наразі поширеною та економічно вигідною є практика реалізації суб’єктами господарювання своєї продукції через великі торговельні мережі. Більшої ефективності таким операціям часто-густо надає організація та проведення продавцем (постачальником) за власний кошт та за окремими договорами про надання послуг комплексу заходів зі стимулювання подальшого збуту товарів у мережі відповідних магазинів. Причому з віднесенням вартості таких заходів із просування товарів до своїх витрат.
Чи покарають за воєнного стану за неподання звітності
Але ці вдалі маркетингові кроки, звісно, завжди під пильним оком контролюючих органів. Останні ж у своїх висновках щодо правомірності зазначених діянь категоричні: продавець (виробник, постачальник) не має права включати послуги з просування товару, придбані у їх надавачів, до складу витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування. Адже право власності на такий товар на підставі договорів купівлі-продажу (поставки) перейшло до покупця. Відповідно, операції з просування продукції після її продажу, на думку податківців, уже не мають стосунку до господарської діяльності продавця (виробника, постачальника). Адже корисний ефект від наданих послуг отримують у такому разі саме послугонадавачі, мережеві магазини. Як наслідок — діяльному продавцю (постачальнику) «знімають» витрати і донараховують податкові зобов’язання.
Детально про економічний ефект просування товару для продавця та приклади позитивної судової практики з цього питання читайте в експертно-правовій системі «Експертус Податки».
