Під час карантину більшість суб’єктів господарювання призупиняють роботу. Нагадаємо, що призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою чи іншими обставинами — це простій (ч. 1 ст. 34 Кодексу законів про працю; КЗпП).
Час простою не з вини працівника оплачують з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Колективний договір може визначати вищий розмір (ст. 11 КЗпП).
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігають середній заробіток.
На час простою не з вини працівника оформлюють акт простою (фіксують причини, які зумовили призупинення роботи) та наказ роботодавця. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, роботодавець має у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.
Питання необхідності присутності або відсутності на роботі працівників у разі простою можна вирішити у Правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства.
Лист Мінсоцполітики від 23.10.2007 № 257/06/187-07
