Товариство звернулося з позовом до ДПС визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Однак апеляційний суд скасував його рішення і задовольнив позов.
Апеляційний суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами, за наслідками яких він сформував спірний податковий кредит, були реальними.
Податковий орган подав до Верховного Суду (ВС) касаційну скаргу. ВС констатував: будь-який документ має силу первинного документа, якщо суб’єкта господарювання не позбавили відповідного статусу на час, коли він складав цей документ.
Первинний документ підтверджує дані податкового обліку суб’єкта господарювання та його контрагентів, якщо містить:
- достовірні дані про господарську операцію, яку фактично провели, та її економічну суть;
- особистий підпис чи інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в господарської операції (ст. 44 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV).
Водночас платник податків, який використовуватиме первинний документ у своєму податковому обліку:
- має діяти добросовісно та обачно;
- не повинен мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, які вніс контрагент у цей документ.
ВС зауважив:
Якщо інша особа внесла до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися в тому, чи були достовірними відомості, внесені до первинного документа його контрагентом.
Тож, факт використання первинних документів із недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не має автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів і використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної необачності.
Мають бути докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків:
- міг перевірити правдивість відповідних документів;
- мав достатні підстави для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
ВС визнав необґрунтованим висновок про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. У зв’язку із чим господарські операції цих підприємств не можна легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухобліку.
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов.
