ВСУ взявся вирішити розбіжності в застосуванні судами однієї і тієї ж норми матеріального права, а саме статті 117 Кодексу законів про працю України (КЗпП).
Нагадаємо, що згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому, від підприємства провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, при відсутності спору про розмір таких сум роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП).
Чи покарають за воєнного стану за неподання звітності
Зокрема, розглядаючи справу, предметом якої був спір про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, ВСУ не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій.
Останні, відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивачу (звільненому працівнику), виходили з того, що питання передбаченої статтею 117 КЗпП відповідальності роботодавця перед працівником уже вирішено судом. А саме: рішенням суду від 05.11.2012 ухвалено стягнути на користь працівника середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати. А тому підстав для повторного застосування такої відповідальності до роботодавця немає. Крім того, суди попередніх інстанцій зауважили, що стаття 117 КЗпП не передбачає відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати після ухвалення рішення суду, яким уже вирішено питання такої відповідальності. За невиконання судового рішення в трудових спорах відповідальність установлена Законом України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі — Закон № 606), а не трудовим законодавством.
Заперечуючи таку позицію, ВСУ підкреслив, що Закон № 606 визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку. Тобто Законом № 606 врегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень. А передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
На час розгляду справи заборгованість із заробітної плати роботодавець на користь працівника так і не виплатив. Тому нездійснення з вини роботодавця розрахунку з працівником у встановлені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, — виплати працівникові його середнього заробітку за весь період невиплати по день фактичного розрахунку. І ухвалення судового рішення, видача судового наказу про стягнення заборгованості із заробітної плати не звільняє роботодавця від такої відповідальності.
