Нагадуємо, що Законом від 25.04.2024 № 3678-ІХ (далі — Закон) доповнюють статтю 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) двома новими додатковими підставами, щоб припинити трудовий договір з працівником з ініціативи роботодавця:
- набрання законної сили вироком суду, яким працівника засудили (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України;
- невиконання працівником правил поведінки на підприємстві, в установі, організації в частині положень, передбачених правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Як зазначив Президент, доповнення частини першої статті 43 КЗпП, яка передбачає підстави для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, випадком набрання законної сили вироком суду, яким працівника засудили за вчинення злочину проти основ національної безпеки України, суперечить самій підставі для звільнення, а саме — наявності вироку суду, що набрав законної сили.
У пропозиціях також звернули увагу, що ухвалений ВРУ Закон зосереджує увагу на зв’язках працівників з особами, місце постійного проживання (перебування, реєстрації) яких знаходиться на території держави-агресора або тимчасово окупованій території України з метою виявлення можливих колабораційних дій.
Однак втілений у Законі підхід не враховує принципу правової визначеності, що вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правової норми та є складовою принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) i, як наслідок, не досягає мети для його практичної реалізації.
Використане в Законі формулювання «зв'язки із фізичними особами» не має правового визначення, тому не надає працівнику та роботодавцю змоги чітко і однозначно встановити, про які саме «зв'язки» та інформацію якого змісту й обсягу має повідомити працівник роботодавцю. Крім того, Закон не визначає порядок використання, зберігання інформації, наданої працівником про зв'язки з фізичними особами, місце постійного проживання (перебування, реєстрації) яких знаходиться на території держави-агресора або тимчасово окупованій території України, а також строків надання працівниками такої інформації.
Не врахували у Законі й те, що працівник може не володіти інформацією про місце постійного проживання (перебування, реєстрації) «фізичних осіб, з якими він має зв'язки». Положення Закону не визначають й повноваження роботодавця стосовно інформації, яку він отримав від працівника із зазначеного питання.
