Зміст статті:Згідно зі статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
За наявності кількох підстав для надання додаткової оплачуваної відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Сучасне трудове законодавство не містить чіткого й однозначного тлумачення поняття «одинока мати». У Законі про відпустки є такі його варіанти: «одинока мати, яка виховує дитину без батька», «одинока мати». Зокрема:
- одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері) надаються щорічні відпустки за бажанням у зручний час (п. 5 ч. 13 ст. 10);
- одинокій матері… надається щорічно додаткова соціальна відпустка (ч. 1 ст. 19).
Матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, незалежно від того, чи перебуває вона в шлюбі, за бажанням в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 14 календарних днів щорічно (п. 1 ч. 1 ст. 25). Таке ж право має батько, який виховує дітей без матері (у т. ч. й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі).
Отже, Закон про відпустки у статті 19 наділяє правом на додаткову відпустку саме одиноких матерів, а не розлучених жінок із дітьми. Чи є тотожними ці поняття та кого правомірно віднести до цієї категорії — розглянемо детальніше.
«Одинока мати»: законодавче визначення поняття
Звернімося до судової класики з трудового законодавства — постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 (далі — Постанова № 9). Згідно з пунктом 9 Постанови № 9 одинокою матір’ю слід вважати:
- жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері;
- вдову;
- іншу жінку, яка виховує й утримує дитину сама.
Запис про батька за вказівкою матері
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України (далі — СК) при народженні дитини в матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
На нашу думку, «іншою жінкою, яка виховує й утримує дитину сама», можна вважати розлучену жінку, що має дитину, батько якої помер після розлучення з матір’ю дитини, — адже у цьому випадку жінка не є вдовою, але й батька в дитини немає.
Документи — підстави для визнання жінки одинокою матір’ю та надання їй соціальної відпустки
З огляду на положення Постанови № 9 та СК можна стверджувати, що право на соціальну додаткову відпустку як одинока мати має працівниця, яка подала до організації один із таких документів (комплектів документів):
- свідоцтво про народження дитини, в якому відсутній запис про батька;
- свідоцтво про народження дитини і витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, — із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 135 СК;
- довідку про народження, видану виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, — із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 135 СК;
- документ про народження, виданий компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку.
Документом, яким держава визнала жінку одинокою матір’ю, може слугувати й довідка з органів праці та соціального захисту про те, що жінці відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII призначено допомогу як одинокій матері.
У всіх означених випадках працівниця з дитиною, безперечно, має право на додаткову соціальну відпустку як одинока мати.
«Одинока мати» й «розлучена жінка, яка виховує дитину без батька»: чи тотожні поняття
Згідно зі статтею 157 СК питання виховання дитини батьки вирішують спільно. Той з батьків, хто проживає окремо, зобов’язаний брати участь у вихованні дитини та має право на особисте спілкування з нею.
Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим із них, хто проживає окремо від дитини.
За заявою матері (батька) дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо. Відповідне рішення виноситься на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (ст. 158 СК).
Ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 155 СК).
Відповідно до частини 2 статті 166 СК особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини.
Отже, у разі ухилення батька від виконання своїх обов’язків із виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав, після чого колишній батько дитини все одно буде зобов’язаний сплачувати аліменти.
Численні роз’яснення Мінсоцполітики України також не ставлять крапки над «і» у порушеному питанні. Зокрема, Мін’юстом у 2008 році проведено правову експертизу листа Мінпраці «Роз’яснення щодо застосування статті 19 Закону України «Про відпустки» (додаткові відпустки працівникам, які мають дітей)» від 14.04.2008 № 235/0/15-08/13. На запит Центрального комітету Профспілки працівників освіти і науки України Мін’юст повідомив, що листи є службовою кореспонденцією, мають винятково інформаційний характер і не можуть містити нових правових норм, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян. Листи, якими встановлено такі норми, підлягають негайному відкликанню з місць застосування та скасуванню.
За результатами правової експертизи Мін’юсту, у зазначеному листі Мінпраці України встановлено умови та порядок надання додаткових відпусток одиноким матерям. А отже, цей документ містить нові правові норми й зачіпає права, свободи та законні інтереси громадян. Отже, лист Мінпраці України від 14.04.2008 № 235/0/15-08/13 підлягає скасуванню та негайному відкликанню з місць застосування, про що Мінпраці було повідомлено листом Мін’юсту.
Грунтовний аналіз судової практики також свідчить про неоднозначність тлумачення поняття «одинока мати» та документів, що підтверджують право працівниці на додаткову соціальну відпустку.
Довідки зі школи як доказ неучасті батька у вихованні дитини — чи правомірно
Під час розгляду справи № 200/5380/13-ц у Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська позивач на підтвердження того, що батько не бере участі у вихованні дитини, надала:
- витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини;
- копію свідоцтва про шлюб;
- копію свідоцтва про розірвання шлюбу;
- довідку з КЗО «Ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» Дніпропетровської міської ради, в якій зазначено, що батько дитини, яка навчається в ліцеї на 3 курсі, не бере участі у її вихованні;
- довідку з КЗО «Середня загальноосвітня школа з поглибленим вивченням англійської та німецької мов і предметів природничо-математичного напрямку» Дніпропетровської міської ради, відповідно до якої за період навчання сина позивачки у зазначеному закладі батько не брав участі у вихованні сина — не з’являвся на батьківські збори, не долучався до класних і шкільних заходів.
Рішенням суду від 11.10.2013 встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують факт відсутності участі у вихованні сина з боку його батька, ухилення його від виконання своїх батьківських обов’язків з виховання дитини, відсутності його піклування про її фізичний та духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, відсутності його спілкування з сином та проявів до нього батьківської турботи, ненадання матеріальної допомоги на утримання.
Суду не надано будь-яких висновків органів опіки та піклування стосовно ухилення батька від виховання дитини, рішень суду про стягнення з нього аліментів на утримання сина або про позбавлення його батьківських прав, актів дослідження умов проживання дитини та участі батька у його вихованні тощо. Позивачкою також не надано доказів того, що син проживає з нею після розірвання нею шлюбу з батьком. Довідки з навчальних закладів про те, що батько дитини не брав участі у батьківських зборах, класних і шкільних заходах та факт розірвання позивачкою шлюбу не є належними доказами того, що батько дитини не бере участі у вихованні сина.
Акт, складений сусідами, як доказ самостійного виховання дитини жінкою
Позивач подала до Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим складений сусідами акт (від 02.01.2014) про те, що виховує дочку самостійно.
Суд критично поставився до цього доказу, оскільки він не може об’єктивно свідчити про факт ухилення батька дитини від участі у її вихованні та утриманні.
Понад це, згідно з довідкою, наданою ДНЗ «Чебурашка», батько дитини брав участь у вихованні дочки, приводив і забирав її, приходив на масові заходи для дітей, брав участь у житті групи та дитячого садка.
На вимогу суду відділ у справах дітей Сакської міської ради засвідчив у листі, що позивач не зверталася до відділу за складанням актів соціально-побутової комісії на підтвердження факту відсутності участі батька у вихованні дитини.
А отже, рішення суду (від 26.02.2014 справа № 115/6477/13-ц) ідентичне попередньому: позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують неучасть батька у вихованні дитини, ухилення його від виконання своїх батьківських обов’язків. Суду не надано будь-яких висновків органів опіки та піклування стосовно ухилення батька від виховання дитини.
Натомість у постанові Колегії суддів Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 у справі № 524/10229/13-а та деяких інших судових рішеннях зазначено, що пункт 5 частини 13 статті 10 Закону України «Про відпустки» визначає одиноку матір як таку, що виховує дитину без батька, при цьому факт утримання (аліменти) для надання відпустки значення не має. Право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; удова; жінка, яка виховує дитину без батька (у т. ч. й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька).
Для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю має бути пред’явлено будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
Суди одностайно констатують, що законодавство не містить переліку документів, котрі слід пред’явити жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.
Тож якщо працівниця, як зазначалося, надасть свідоцтво про народження дитини, в якому відомості про батька дитини відсутні, або складений в установленому порядку документ, в якому зазначено, що відомості про батька дитини внесено на підставі статті 135 СК, вона беззаперечно вважатиметься одинокою матір’ю та матиме право на додаткову соціальну відпустку за статтею 19 Закону про відпустки. Отже, на неї поширюватимуться гарантії, встановлені частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України (КЗпП).
Якщо роботодавець займає компромісну позицію й погоджується з роз’ясненнями Мінсоцполітики України та судовими рішеннями, які тлумачать поняття «одинока мати», спираючись на пункт 5 частини 13 статті 10 Закону про відпустки, у колективному договорі варто навести орієнтовний перелік документів, на підставі яких в організації надаватимуться додаткові соціальні відпустки працівникам, які не є одинокими матерями в класичному розумінні, але виховують дитину без батька після розлучення. Доцільний склад переліку:
- рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав;
- рішення органу опіки та піклування або суду щодо участі батька у вихованні дитини (наприклад, довідка структурного підрозділу місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення про підтвердження факту виховання без одного з подружжя дитини віком до 14 років);
- ухвала суду або постанова слідчого про розшук батька у справі за позовом про стягнення аліментів;
- рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (або ухвала суду про відкриття провадження у справі про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (померлою));
- довідка про перебування батька у місцях позбавлення волі.
Не рекомендуємо включати до переліку довідки соціально-побутової комісії організації чи профкому; довідку з ЖЕКу про склад сім’ї; довідки зі школи (дитячого садка) про те, що батько не спілкується з учителями, не забирає дитину додому, не відвідує батьківські збори, адже такі документи не доводять, що батько не бере участі у вихованні дитини.
Перша жінка перебуває в зареєстрованому шлюбі й проживає в одній квартирі з батьком дитини, який веде асоціальний спосіб життя, пиячить, подає негативний приклад дитині й не бере участі в її вихованні.
Друга жінка розірвала шлюб із батьком дитини. Чоловік після розлучення оселився в іншому місті, однак не припинив тісних контактів з дитиною. Зокрема, забирає дитину до себе на канікули, регулярно спілкується з нею по телефону та за допомогою Skype.
Оскільки у довідці з ЖЕКу про склад сім’ї зазначають осіб, зареєстрованих у квартирі (будинку), така довідка аж ніяк не доводить, що батько (мати) не бере участі у вихованні дитини.
Держава не уповноважила школи й дитячі садки робити висновки щодо участі батьків у вихованні дітей. Напевно, переважна більшість одружених працівниць можуть принести довідки, що їх чоловіки не відвідують батьківські збори чи не забирають дитину з дитячого садка.
Органами, уповноваженими державою робити висновки щодо неучасті батька у вихованні дитини, є суд, органи опіки і піклування.
Не підтверджує статус працівниці як одинокої матері і свідоцтво про розірвання шлюбу. Адже батьки мають однакові права та обов’язки щодо участі у вихованні дитини та її утриманні — незалежно від того, чи перебуває жінка у зареєстрованому шлюбі, чи розлучена, чи взагалі не реєструвала шлюб із батьком дитини.
Можлива й протилежна ситуація, коли одружена жінка фактично є одинокою матір’ю. Приміром, якщо чоловік працівниці проходив військову службу в особливий період у зоні АТО. З чоловіком втрачено зв’язок. По суті, жінка виховує й утримує дитину сама, але підтвердити цей факт документально зможе лише згодом.
Відповідно до статті 43 Цивільного кодексу України (ЦК) фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи, початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.
Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (ст. 46 ЦК).
Отже, працівниця щонайменше лише через рік зможе надати в організацію рішення суду про те, що її чоловіка визнано безвісно відсутнім, і підтвердити право на додаткову соціальну відпустку, у т. ч. за попередні роки.
Згідно з частиною 3 статті 13 КЗпП колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Зокрема, право всіх працівників — чоловіків і жінок, які розірвали шлюб і мають дітей, — на додаткову соціальну відпустку за статтею 19 Закону про відпустки.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Головбух"
