Взаєморозрахунки підприємств у разі їх об’єднання

РІШЕННЯ

Процедуру реорганізації не можна ототожнювати лише зі зміною організаційно-правової чи майнової складової як її кваліфікувальної ознаки. Реорганізацію слід розглядати крізь призму сукупності ознак, які притаманні цьому правовому явищу:

• має місце універсальне правонаступництво, яке полягає у переході майна, прав та обов’язків від юридичної особи — правопопередника до юридичної особи — правонаступника;
• відбувається припинення та/або створення юридичних осіб, які перебувають у процесі реорганізації;
• суб’єктами, які беруть участь у проведенні реорганізації, є юридичні особи, які передають своє майно, права та обов’язки юридичним особам — правонаступникам;
• може відбуватися зміна майнового становища юридичної особи — правонаступника, а саме, зменшення чи збільшення обсягу капіталу, що переходить у порядку правонаступництва, та/або зміна суб’єктного складу (учасників), що залежить від порядку та форми проведення реорганізації.

Тобто, реорганізація складається з кількох етапів, кожен із яких має самостійне юридичне значення. Це сукупно призводить до припинення та/або виникнення юридичної особи (юридичних осіб) — правонаступника (правонаступників) і забезпечує правонаступництво.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України (ЦК) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.

Формами реорганізації юридичної особи є злиття, приєднання, поділ та перетворення. Керуючись формулюванням «об’єднуються», що вжите у запитанні, зупинимося на злитті та приєднанні.

У разі злиття два або кілька суб’єкти господарювання припиняють своє існування, а всі майнові права й обов’язки кожного з них стають правами та обов’язками новоствореного (єдиного) суб’єкта, який виник на базі утворених в результаті злиття суб’єктів. При цьому організаційно-правова форма новоутвореного госпсуб’єкта може відрізнятися від колишніх форм госпсуб’єктів, які злилися.

Що стосується приєднання, то за такої форми реорганізації також припиняє своє існування один або кілька суб’єктів, проте, на відміну від злиття, всі їхні майнові права та обов’язки стають правами та обов’язками не нового суб’єкта, а того, до якого приєдналися. Тобто до того суб’єкта, який існував раніше тіа продовжує своє існування у тій самій організаційно-правовій формі як правонаступник суб’єктів, що приєдналися.

При цьому майнова база правонаступників як у разі злиття, так і в разі приєднання госпсуб’єктів змінюється на розмір активів і пасивів правопопередників (юросіб, які припинили своє існування).

Активи та пасиви правопопередників переходять до правонаступника за передавальним актом. Тому справедливо буде зазначити, що правонаступник суб’єктів, утворених у результаті злиття або приєднання, має право вимагати від їхніх боржників виконання всіх зобов’язань за цивільно-правовими договорами, незалежно від того, хто ці дебітори. Водночас він же зобов’язаний повністю виконати всі зобов’язання за договорами своїх попередників перед кредиторами, третіми особами, незалежно від того, хто ці кредитори.

Оскільки достеменно не відомо, про які саме заборгованості йдеться (ненадані послуги чи непоставлений товар, за яким надійшла попередня оплата, не оплачено вже відвантажений товар тощо), тобто хто кому і скільки винен та як саме відбуватиметься об’єднання, оптимальним буде зарахувати зустрічні однорідні вимоги.

Відповідно до статті 601 ЦК зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Якщо зарахування не проводити, то після реорганізації новоутворена господарська одиниця, до якої перейшли всі права та обов’язки правопопередників, не зможе отримати дебіторську заборгованість і не зможе повернути кредиторську заборгованість, оскільки правопопередника вже не існуватиме. Як наслідок — таку безнадійну дебіторську заборгованість можна буде списати на рахунок інших операційних витрат, а таку безнадійну кредиторську заборгованість — на рахунок інших операційних доходів. Звісно, списання має відбуватися із дотриманням усіх правил визнання таких заборгованостей безнадійними.