Мінімальну зарплату не застосовують як розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат працівників (раніше її застосовували у розмірі 1600 грн).
У разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати. Таке право працівників закріплено у Законі України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі — Закон № 1105).
Розміри виплат застрахованим особам, як правило, визначають у відсотках від їх середнього заробітку залежно від страхового стажу або відсотка втрати працездатності. Сума страхової виплати в розрахунку на місяць не має перевищувати розміру максимальної бази нарахування ЄСВ.
Мінзарплата в окремих випадках впливає на розмір матеріального забезпечення та страхових виплат. Йдеться, зокрема, про ситуацію, коли страховий стаж особи за 12 місяців перед настанням страхового випадку становить менше 6 місяців. Суму лікарняних та декретних у такому випадку обмежують розміром та двома розмірами мінзарплати відповідно. Для розрахунку обмежувальних показників використовують розмір мінзарплати, встановлений у місяці настання страхового випадку (у 2017 році — 3200 грн).
На основі розміру мінімальної зарплати розраховують мінімальний страховий внесок з ЄСВ.
Тому надання матзабезпечення та соціальних послуг є компенсацією застрахованій особі втраченого нею заробітку. Це дозволяє забезпечити принцип еквівалентності щодо сплати за особу страхових внесків та отримання нею страхових виплат.
У зв’язку з цим норми Закону № 1105 не потребують внесення змін у частині незастосування мінімальної зарплати як розрахункової величини.
Лист Мінсоцполітики від 16.02.2017 № 3105/0/2-17/27
