Підписуйтесь на телеграм-канал «Головбух. Новини»! Тут про зміни без спамуРозглядаючи правові аспекти електронного документообігу між суб’єктами господарювання і використання ними у своїх взаємовідносинах електронних документів, суди дійшли одностайного висновку.
Електронний документ вважається таким, що одержаний адресатом, із моменту надходження авторові від адресата повідомлення в електронній формі про одержання цього документа, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб’єктами електронного документообігу. Саме таку умову передбачено у статті 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV.
Якщо попередня домовленість суб’єктів електронного документообігу не визначає порядку підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження можна надати в будь-якому порядку в автоматизований чи інший спосіб в електронній формі або у формі паперового документа. Таке підтвердження має містити дані про факт і час одержання електронного документа і про відправника цього підтвердження.
У разі ненадходження авторові підтвердження про факт одержання електронного документа вважається, що цього електронного документа адресат не отримав.
Отже, суд апеляційної інстанції мав усі підстави визнати доведеним належними доказами як факт надіслання однією договірною стороною іншій рахунків на оплату послуг, так і факт отримання другою стороною зазначених документів. Відповідно, суд не взяв до уваги посилання замовника послуг на те, що виконавець висилав йому електронною поштою рахунки на оплату наданих послуг лише з метою перевірки правильності зазначених у них відомостей,.
Постанова ВГСУ від 17.01.2017 № 924/473/16
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 № 910/15982/16
