Верховний Суд України погодився із рішенням апеляційного суду і визнав безпідставними вимоги звільненого працівника (позивача) стягнути з його роботодавця (відповідача) невиплачену індексацію зарплати за період роботи 2001-2012 років.
Рішення судів мотивоване тим, що позивачка не надала до суду доказів на обгрунтування своїх позовних вимог стягнути невиплачену індексацію заробітної плати, а її розмір та розрахунок не підтвердила належними документами. Окрім того, їх спростував відповідач у справі під час її розгляду.
Відповідно до положень Кодексу законів про працю України та вимог Закону України «Про оплату праці» доводити відсутність заборгованості перед позивачем з індексації заробітної плати зобов’язаний роботодавець, а не позивач (працівник).
Виплату індексації заробітної плати підтверджують належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.
На виконання цих вимог відповідач додав до матеріалів справи копію особового рахунку форми П-54а колишнього працівника за період із 01.01.2004 по 31.12.2015, у якому у відповідній графі детально зазначено про нарахування і сплату індексації, визначено її розмір.
Особовий рахунок форми П-54а застосовують для запису всіх видів нарахувань та утримань із заробітної плати на підставі первинних документів з обліку виробітку ті виконаних робіт, відпрацьованого часу і документів на різні види оплат (наказ Мінстату «Про затвердження типових форм первинного обліку по розрахунках з робітниками і службовцями по заробітній платі» від 22.05.1996 № 144, що є чинним на момент спірних правовідносин).
Натомість працівник на підтвердження своїх позовних вимог надав розрахункові листи й індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 та розрахунок індексації зарплати.
Позаяк зарплатний розрахунковий лист складають у довільній формі, у ньому потрібно навести відомості про суму нарахованої зарплати і розміри утримань та відрахувань із неї, а також про суму виплаченої зарплати.
Розрахункові листки за період квітень — листопад 2009 року, травень — грудень 2010 року та січень, квітень, травень, серпень, жовтень 2011 року, що додав позивач, не підписані, належно не засвідчені і не є документами первинного бухгалтерського обліку. Тому вони не є належним доказом цих обставин.
Індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5, що додав працівник до позовної заяви, не дають змоги встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Адже вони містять лише звітні дані про загальну суму нарахувань і не містять даних стосовно структури заробітної плати.
Отже, розрахунок сум індексації і докази, що надала позивачка і якими вона підтверджувала свої позовні вимоги, викладені у довільній формі і не містять посилань на бухгалтерські документи, тому їх не можна вважати доказами.
Тобто індексацію заробітної плати позивачці нарахували відповідно до вимог чинного законодавства України, тому суди залишили позовні вимоги без задоволення.
