Зокрема, статтею 269 Податкового кодексу України (ПК) передбачено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Згідно з пунктом 287.1 ПК власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У свою чергу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України; ЗК).
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Водночас у частині 1 статті 124 ЗК зазначається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗК, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Отже, право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Крім цього, суд нагадав, що порядок обчислення плати за землю регулюється статтею 286 ПК та відповідно до пункту 286.1 ПК, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Але в матеріалах справи відсутні також будь-які дані, що до земельного кадастру внесено дані про реєстрацію за підприємством права власності чи користування земельними ділянками.
