Собівартість продукції підприємства: правила розрахунку

Собівартість продукції — це пораховані витрати

Собівартість продукції — це сума витрат, пов’язаних з виробництвом певного виду продукту. Підрахунок таких витрат називають калькулюванням собівартості, а бухгалтерський документ, у якому зафіксований такий розрахунок, — калькуляцією. Щоправда, на великих підприємствах калькулюванням часто займаються не бухгалтери, а економісти. Однак в обліку все проводить бухгалтер, у якого ділянкою роботи є облік виробництва.

Попри свою просту ідею собівартість є досить неоднозначним і змінним показником, так як при застосуванні різних правил значення собівартості буде різним. Так, собівартість одного й того ж продукту буде відрізнятися при зміні елементів облікової політики підприємства:

• методів калькулювання;
• методів списання запасів;
• баз розподілу загальновиробничих (непрямих витрат);
• складу постійних і змінних витрат. Поділ постійні/змінні витрати досить умовний і за виробничої ситуації може бути змінений;
• складу прямих і непрямих (загальновиробничих) витрат. Наприклад, витрати на паливо й енергію можуть бути як прямими, так і непрямими, пов’язаними й непов’язаними з конкретним продуктом (або об’єктом калькулювання) — залежить від встановлених лічильників, особливостей технологічного процесу тощо;
• методів амортизації основних засобів, визначених строків їхнього корисного використання, ліквідаційної вартості;
• порядку розподілу транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ);
• стандартів бухгалтерського обліку, які застосовуються, — національні чи міжнародні.

Окрім правил бухгалтерського (фінансового) обліку можуть застосовуватися й власне розроблені правила. Тоді отримуємо так звану «управлінську собівартість», тобто собівартість «для себе». Прикладом такої собівартості в управлінському обліку — розрахунок собівартості лише на основі змінних витрат, так званий «директ-костинг». Однак у даному матеріалі розглянемо більше бухгалтерську собівартість, так як вона має сталі правила розрахунку.

Увага: собівартість для цілей бухгалтерського та управлінського обліку може відрізнятися, що є цілком нормальною ситуацією.

ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Наприкінці року саме час зазирнути до наказу про облікову політику та переглянути її не лише на актуальність, але й врахувати «воєнні» нюанси, що впливають на діяльність підприємства. Про все — поговоримо на вебінарі

ЗАРЕЗЕРВУВАТИ МІСЦЕ НА ВЕБІНАРІ ⏩

Навіщо бухгалтерська собівартість

Бухгалтерська собівартість продукції потрапляє до показників фінансової звітності підприємства:

• Звіту про фінансовий стан (балансу) — у вартість запасів, у т.ч. незавершеного виробництва та готової продукції;
• Звіту про фінансові результати — до складу собівартості реалізованої продукції.

Окрім цих звітів собівартість важлива для платників податку на прибуток, так як собівартість реалізованої продукції впливає на показник фінансового результату підприємства до оподаткування, який зі Звіту про фінансові результати переноситься до податкової декларації з податку на прибуток. Як наслідок, чим більша собівартість реалізованої продукції, тим менший фінансовий результат і сума нарахованого податку на прибуток.

Окрім складання фінансової звітності бухгалтерська собівартість може бути використана й для:

• ціноутворення. Обґрунтування відпускної ціни;
• оцінки ефективності діяльності підприємства.

Нормативні документи та методрекомендації для розрахунку собівартості продукції

Собівартість продукції бухгалтери визначають з використанням таких документів від Мінфіну:

• НП(С)БО 16 «Витрати» — містить загальні підходи до розрахунку виробничої собівартості та собівартості реалізації, є класифікації та складові витрат, які використовуються у розрахунку собівартості;
• НП(С)БО 9 «Запаси» — використовується щодо розрахунку розподілу ТЗВ та первісної вартості виробничих запасів, які є основною складовою собівартості у промисловості;
• НП(С)БО 7 «Основні засоби» — щодо розрахунку амортизації, яка є теж є складовою виробничої собівартості;
• Методичні рекомендації з обліку запасів, які затверджені наказом Мінфіну від 10.01.2007 № 2 (далі — Методрекомендації № 2). Містить зокрема питання документування (незавершене виробництво — це частина виробничих запасів, а сировина і матеріали — основна частина собівартості промислових підприємств);
• Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, які затверджені наказом Мінфіну від 30.09.2003 № 561. Містять бухгалтерські проведення з нарахування амортизації, яка входить до собівартості.

Головний документ при калькулюванні — це НП(С)БО 16 «Витрати». Усі національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку (НП(С)БО) мають обов’язковий характер (виняток — ті, хото застосовує МСФЗ). Методрекомендації № 2 та Методрекомендації № 11 — носять суто рекомендаційний характер.

Однак ще є галузеві методрекомендації, які також носять рекомендаційний характер. Серед них такі:

• Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, які затверджені наказом Мінпромполітики від 09.07.2007 № 373 (далі — Методрекомендації № 373). Даний документ відсутній у вільному доступі. Він містить складові собівартості за різними галузями промисловості більш детально, аніж НП(С)БО 16;
• Методичні рекомендації з формування собівартості будівельно-монтажних робіт, які затверджені наказом Мінрегіонбуду від 31.12.2010 № 573;
• Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, які затверджені наказом Мінагрополітики політики України від 18.05.2001 № 132;
• Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, які затверджені наказом Мінекономіки від 22 05.2002 № 145.

Підприємства можуть не дотримуватися галузевих методрекомендацій та орієнтуватися на власні потреби управлінського обліку, але з урахуванням вимог НП(С)БО/МСФЗ. За потреби підприємства можуть вести й паралельний підрахунок собівартості в управлінському обліку, що відрізняється від правил облікових стандартів (уже згаданий «директ-костинг»). Однак при складанні фінансової звітності усе одно мають використовуватися правила саме з облікових стандартів.

⚡ НПСБО vs МСФЗ ⚡

Українські підприємства активно залучають іноземні інвестиції, виграють гранти і розвиваються. Хочете бути серед успішних? Підвищуйте кваліфікацію за Міжнародними стандартами фінансової звітності

Пройдіть тест на тему МСФЗ і перевірте себе

Чи врегульоване питання собівартості у МСФЗ

У системі МСФЗ окремого стандарту для собівартості немає, як і детальної класифікації витрат, як це зроблено у НП(С)БО 16. Є лише ті, які зачіпають окремі питання собівартості. Серед них:

• МСБО 1 «Подання фінансової звітності» — представлення даних про собівартість у фінансовій звітності, зокрема звіті про прибутки та збитки та примітках до нього;
• МСБО 2 «Запаси» — щодо розрахунку первісної вартості запасів, ТЗВ, а також є окремі норми щодо собівартості продукції. Наприклад, це пп. 12-14, пп. 21 МСБО 2;
• МСБО 16 «Основні засоби» — щодо розрахунку амортизації.

Собівартість продукції та її види

Собівартість буває різною. У фінансовій звітності використовується:

• виробнича собівартість продукції — це та сума, за якою в балансі підприємства відображаються залишки незавершеного виробництва та готової продукції. Вона ж потрапляє у Звіт про фінансовий стан (баланс). Рахується на основі абз. 2 п. 11 НП(С)БО 16. Зверніть увагу, що виробнича собівартість включає лише витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом, наприклад сировину й матеріали, витрати на оплату праці робітників, та не містить адміністративних, збутових чи інших витрат;
• собівартість реалізованої продукції — дорівнює виробничій собівартості або відрізняється на суму нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат, якщо такі є. Ця цифра потрапляє до Звіту про фінансові результати й бере участь у визначенні прибутку підприємства. Її склад описаний у абз. 1 п. 11 НП(С)БО 16;
• планова (нормативна) собівартість. Собівартість порахована за затвердженими нормами витрачання сировини, матеріалів, оплати праці. Потрібна як при плануванні виробництва, так і при використанні методу нормативних затрат для обліку готової продукції (п. 16 НП(С)БО 9 «Запаси»).

Увага: фінансова звітність не містить даних про повну собівартість продукції, так як це вже елемент управлінського обліку.

Окрім цього всі підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку можуть рахувати ще й так звану повну собівартість продукції. Такого показника у фінансовій звітності та діючих НП(С)БО немає. Його можна віднести до сфери управлінського обліку й потрібен він для аналізу покриття усіх витрат підприємства та розрахунку загальної рентабельності (прибутковості) виробництва продукції. Від виробничої собівартості повна собівартість відрізняється тим, що містить розподіл:

• адміністративних витрат;
• витрат на збут;
• деяких інших операційних витрат тощо.

Як у бухгалтерському обліку визначається виробнича собівартість продукції

За абзацом 2 пункту 11 НП(С)БО 16 виробнича собівартість продукції складається з таких витрат:

• прямих матеріальних витрат — це витрати сировини і матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних матеріалів, тобто всього того матеріального, що безпосередньо витрачається у процесі виробництва певного виду продукту (об’єкта калькулювання). Зварність увагу, що до матеріальних витрат належать і витрати на паливо та енергію на технологічні цілі, наприклад витрати на електроенергію, підігрів води, створення пару тощо;
• прямих витрат на оплату праці — це заробітна плата безпосередньо тих робітників, які зайняті у цехах виробництвом продукції. Якщо заробітну плату складно віднести на певний вид продукту, то загальну суму зарплати за такими працівниками розподіляють між продуктами, що виробляються, на основі певної бази розподілу, наприклад людино-годин, машино-годин, матеріальних витрат;
• інших прямих витрат — це витрати на єдиний соціальний внесок (ЄСВ) за тими робітниками, які зайняті виробництвом продукції, а також амортизація лише тих машин та обладнання, на яких виготовляється продукції, втрати від остаточного й невиправного браку, а також плата за оренду земельних ділянок, виробничих приміщень, обладнання. Крім того, сюди ж належать втрати від нестач, витрати на виправлення технологічного браку, якого неможливо уникнути;
• змінних загальновиробничих витрат — визначаються шляхом розподілу загальновиробничих витрат, тобто непрямих витрат (читайте нижче). Непрямі витрати на відміну від прямих не можна прямим чином зв’язати з певним продуктом (об’єктом витрат), який виробляє підприємство, наприклад витрати на опалення, водовідведення, амортизацію, охорону всієї виробничої будівлі, де вироблюються різні види продукції;
• постійних розподілених загальновиробничих витрат — визначаються шляхом розподілу загальновиробничих витрат (читайте нижче).

Увага: непрямі витрати (вони ж — накладні витрати, загальновиробничі витрати) — це витрати, які складно пов’язати з певним видом продукту, що виробляється, так як вони стосуються всіх або декількох продуктів, є досить загальними

Крім цього, виробничу собівартість зменшують на вартість:

• поворотних відходів. На них, наприклад, зменшуються прямі матеріальні витрати (п. 11 НП(С)БО 16);
• супутньої продукції, яка реалізується або використовується на самому підприємстві.

Більш детальний склад компонентів виробничої собівартості є у п. 11 НП(С)БО 16.

Облік усіх компонентів виробничої собівартості продукції ведеться на рахунку 23 «Виробництво». Допоміжним є рахунок 91 «Загальновиробничі витрати», з якого такі витрати за спеціальними правилами розподіляються на згаданий рахунок 23 і субрахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції».

Увага: перелік постійних і змінних витрат, прямих і непрямих витрат має бути затверджений в обліковій політиці підприємства.

Директор відсутній: як підписати документи в системі електронного документообігу

Як діяти, коли керівник не має змоги підписати документи, наприклад, перебуває у відпустці, відрядженні, на лікарняному тощо? Із паперовими документами можна знайти рішення. З електронним документообігом та різними КЕП посадових осіб розібратися складніше — виникає багато запитань щодо правомірності поставлених підписів. У статті підкажемо, як передати повноваження підписувати документи на час відсутності керівника та уникнути ризиків

ЧИТАТИ РОЗ'ЯСНЕННЯ ЕКСПЕРТА

Облік виробничої собівартості у бухгалтерських проводках

Приклад 1. Облік формування виробничої собівартості продукції. Підприємство здійснює виробництво 3-х видів продуктів (А, Б, В) у 3-х різних цехах. У бухгалтерських проведеннях даний процес має вигляд такий, як наведений у таблиці нижче.

Увага: рахунок 23 «Виробництво» збирає дані про виробничу собівартість продукції.

Розподіл загальновиробничих витрат в обліку собівартості

Загальновиробничі витрати — це ті витрати, які неможливо прямим чином пов’язати з виробництвом конкретного продукту. Наприклад, витрати на опалення цілої виробничої будівлі, у якій виробляються різні види продуктів, її охорону, освітлення тощо. Повний склад загальновиробничих витрат можна знайти у п. 15 НП(С)БО 16. Вони збираються у бухгалтерському обліку на однойменному рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».

Для того, щоб віднести їх на виробничу собівартість у кінці місяця суму загальновиробничих витрат:

• розбивають на змінні та постійні витрати. Перелік змінних і постійних витрат попередньо має бути затверджений у наказі про облікову політику або положенні про калькулювання на даному підприємстві. Змінні витрати залежать від обсягу виробництва, постійні — ні. Приклад постійних витрат — охорона приміщення, амортизація будівлі, обладнання тощо;
• змінні витрати одразу ділять за певною базою між продуктами, які були вироблені, тобто відносять їх на рахунок 23 «Виробництво». Або спочатку між цехами, а потім між продуктами — усе залежить від конкретного підприємства та особливостей виробничого процесу. Прикладами баз розподілу є прямі витрати на оплату праці, витрати на амортизацію, прямі матеріальні витрати. Також як база можуть використовуватися й натуральні показники, наприклад, площа приміщень (підходить для розподілу між цехами), показники лічильників, кілограми продукції, машино-години, машино-людини, амортизація обладнання тощо;
• постійні витрати розподіляють теж між продуктами, тобто відносять їх на рахунок 23 «Виробництво». Виняток — ситуація, коли фактична потужність виробництва менша нормальної. У такому разі між продукцією розподіляють лише частину постійних витрат, а решта потрапляє на субрахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції». Приклад з таким розподілом є у Додатку 1 до НП(С)БО 16.

Нормальна потужність — це середній обсяг виробництва підприємства протягом кількох років. НП(С)БО 16 не уточнює скільки років брати у розрахунок даного показника. Якщо цей показник зменшити, то розподіляти постійні загальновиробничі витрати на реалізовані та нереалізовані буде не потрібно. Деякі підприємства взагалі чинять простіше — розподіляють одразу всі загальновиробничі витрати, не ділячи їх на постійні та змінні. Це дещо не відповідає НП(С)БО, але різниця може бути несуттєва, якщо підприємство функціонує, не втрачає обсяги виробництва та не простоює.

Увага: нормальна потужність — це середній обсяг виробництва. Показник розраховується на основі даних за кілька років.

ОНЛАЙН-ПОМІЧНИК ДЛЯ БУХГАЛТЕРА

Шукайте в системі «Експертус Головбух» опис робочої ситуації, яка аналогічна вашій, потрібні форму (зразок), довідник, відео. Якщо не знайдете, то можете надіслати звернення до нашої експертної підтримки через Онлайн-помічник

ОЗНАЙОМТЕСЯ З ІНСТРУКЦІЄЮ

Приклад 2. Розподіл загальновиробничих витрат (ЗВВ). Підприємство з прикладу 1 як базу розподілу використовує прямі витрати на оплату праці. Вихідні дані для розподілу ЗВВ такі:

• значення бази розподілу за нормальною потужністю (тобто прямих витрат на оплату праці) — 650000 грн;
• ЗВВ за нормальної потужності (всі постійні) — 232050 грн;
• ЗВВ за нормальної потужності на одиницю бази розподілу — 0,3538 (=232050/650000).

Підбиваємо підсумки:

• сума ЗВВ — 225500 грн. Це обороти за Дт рахунку 91: 180000 + 25000 + 20000 + 500 = 225500 грн;
• прямі витрати на оплату праці за цехом 1 — 100000 грн;
• прямі витрати на оплату праці за цехом 2 — 200000 грн;
• прямі витрати на оплату праці за цехом 3 — 300000 грн;
• загальна сума прямих витрат на оплату праці за цехами 1-3 — 600000 грн (=100000 + 20000 + 300000).

Визначаємо коефіцієнти розподілу:

• питома вага цеху 1 у загальних прямих витратах на оплату праці: 0,1667 (= 100000/60000);
• питома вага цеху 2 у загальних прямих витратах на оплату праці: 0,3333 (=200000/600000);
• питома вага цеху 3 у загальних прямих витратах на оплату праці: 0,5 (=300000/600000).

Розподіляємо ЗВВ (за методикою з Додатка 1 до НП(С)БО 16):

• постійні розподілені ЗВВ = 600000 грн × 0,3538 = 212280 грн;
• постійні нерозподілені ЗВВ = 225500 — 212280 = 13220 грн. Дану різницю відносимо на витрати періоду (субрахунок 901).

В свою чергу, розподіляємо 212280 грн ЗВВ на собівартість:

• продукту А: 212280 грн × 0,1667 =35387,08 грн;
• продукту Б: 212280 грн × 0,3333 = 70752,92 грн;
• продукту В: 212280 грн × 0,5 = 106140,00 грн.

Перевірка розрахунку: 35387,08 + 70752,92 + 106140 = 212280 грн.

У бухгалтерських проведеннях все це має вигляд такий, як наведений у таблиці нижче.

ВАША ПЕРСОНАЛЬНА ПРОПОЗИЦІЯ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ ГОЛОВБУХА

• Національна сертифікація бухгалтерів — 2025 ⏩
• Професійна сертифікація за МСФЗ ⏩
• Національна сертифікація головбуха медичного КНП — 2025 ⏩
• ПДВ: від азів до майстерності ⏩
• Розрахунок зарплати, звітність, перевірки ⏩
• РРО: робота, помилки та штрафи ⏩
• ФОП-єдиноподатник: практикум для бухгалтера та підприємця ⏩
• Благодійні організації: практикум з обліку та оподаткування ⏩

Способи й методи калькулювання

НП(С)БО 16 містить лише перелік статей калькуляції, що використовуються для розподілу витрат, які входять до виробничої собівартості, за бухгалтерськими рахунками і за статтями фінансової звітності. Однак там немає методики підрахунку таких витрат. Способів калькулювання собівартості продукції існує безліч і пов’язані вони з технологічними особливостями кожного виробництва. Наприклад, найбільш поширеними способами калькулювання є:

• розділення загальної суми між виробами. Загальну суму витрат на всі вироби розподіляють між ними за їхньою кількістю (= загальна сума/кількість виробів);
• пропорційний. На відміну від попереднього використовується більш складна бази розподілу (людино-години, матеріальні затрати, витрати на оплату праці тощо). Наприклад, витрати між продуктами розподіляють пропорційно витраченому часу на виробництво кожного виду продукту (людино-годинам). Найпростіше використати процентні співвідношення між продуктами (див. вище розрахунок розподілу загальновиробничих витрат між продуктами у прикладі 2);
• підрахунок загальної суми за переділами, процесами (див. вище методи калькулювання);
• виключення собівартості супутньої продукції. Із загальної суми витрат віднімають вартість супутніх продуктів. Такий спосіб може використовуватися у поєднанні з іншими;
• комбінований. Поєднання вищенаведених способів. Практично в усіх багатосерійних, складних виробництвах спосіб калькулювання комбінований.

Увага: бухгалтерська собівартість — це зведений результат собівартості з внутрішньогосподарського обліку, наприклад за замовленнями, переділами, технологічними процесами.

Спосіб калькулювання — це організація самого процесу підрахунку. Однак сам об’єкт калькулювання теж можна визначити по-різному. Типовими об’єктами калькулювання є: виріб, виробниче замовлення, продукт (напівфабрикат), переділ (стадія, фаза).

Метод калькулювання — це обраний підхід до визначення об’єкта калькулювання, яким може бути:

• одразу окремий продукт. Таке можливо лише у досить простому й дрібному виробництві, яке не має складних технологічних процесів або продуктів, обробку яких треба поєднувати;
• окреме замовлення — у ньому може бути й декілька продуктів або один виріб;
• переділ (стадія, фаза) — це технологічний етап, на якому отримуються певні проміжні продукти (напівфабрикати);
• технологічний процес — певна операція у серії операцій з виготовлення продукту. Наприклад, шліфування.

Через це маємо й різні методи калькулювання, суть яких розкрита у таблиці нижче.

Увага: об’єктом витрат (об’єктом калькулювання) може бути не сам продукт, а замовлення (там може бути й кілька продуктів), технологічний етап (переділ), технологічний процес.

Відмінність фактичної та нормативної виробничої собівартості

На практиці часто виникає ситуація, коли порахувати виробничу собівартість продукції в момент її надходження з виробництва (оприбуткування) просто неможливо, так як ще:

• не порахована зарплата робітників за місяць;
• не розподілені загальновиробничі витрати;
• не були розподілені ТЗВ;
• не порахована амортизація виробничих та загальновиробничих основних засобів за місяць і т.д.

Вихід з даної ситуації є — вести облік готової продукції на основі нормативної собівартості. Це планова собівартість, яка порахована на підставі існуючих норм витрачання запасів, планової амортизації, зарплати та інших складових. Такий метод обліку допускається п. 16 НП(С)БО 9 «Запаси», де він носить назву оцінки вибуття запасів на основі нормативних затрат. Потім такі підприємства після завершення місяця здійснюють коригування собівартості продукції, приводячи її до фактичної (див. приклад 3, а також п. 2.20 Методрекомендацій № 2).

Нормативний метод калькулювання доцільний для масових і серійних виробництв (п. 528 Методрекомендацій № 373).

Увага: облік за нормативною собівартістю не обов’язковий.

Однак є й альтернатива нормативній собівартості, яка використовується деякими підприємствами:

• спершу оприбуткувати продукцію у натуральних показниках (кг, шт, тонни), без вартісних показників;
• після завершення місця порахувати вже фактичну собівартість, тобто після розподілу ТЗВ, загальновиробничих витрат та інших необхідних процедур.

ОСНОВНІ ЗАСОБИ У БУХОБЛІКУ ПІДПРИЄМСТВА

• Надходження (придбання) основних засобів
• Продаж та безплатна передача основних засобів
• Переоцінка основних засобів
• Ремонт та поліпшення ОЗ
• Амортизація ОЗ в обліку
• Простій і консервація основних засобів (ОЗ)

Приклад 3. Облік за нормативною собівартістю. Підприємство оприбуткувало:

• продукт А — за нормативною собівартістю 300000 грн. Фактична — 297887,00 грн;
• продукт Б — за нормативною собівартістю 400000 грн. Фактична — 466952,92 грн.

Для обліку готової продукції за нормативною собівартістю підприємством використовується субрахунок 261 «Готова продукція за нормативною оцінкою», а для обліку відхилень — субрахунок 262 «Відхилення фактичної собівартості готової продукції від нормативної». Бухгалтерські проведення з обліку за нормативною собівартістю наведені у таблиці нижче.

Як оформити розрахунок виробничої собівартості продукції

Калькуляція — це бухгалтерський документ, яким оформляють розрахунок собівартості. Однак він не має статусу первинного, так як не містить відомостей про жодну господарську операцію. Це всього лише підрахунок даних, які збиралися на основі первинних документів: видаткових накладних, внутрішніх накладних, лімітно-забірних карток, відомостей розрахунку зарплати тощо. Такої думки дотримується і Мінфін у своїх листах:

• лист Мінфіну від 29.05.2009 № 31-34000-10-16/14618;
• лист Мінфіну від 15.02.2013 № 31-08410-07/23-357/246.

Підтвердженням операції оприбуткування готової продукції з виробництва на склад може бути тільки внутрішня накладна на таку операцію.

Калькуляція як документ являє собою перелік складових собівартості — статей калькуляції. Він довільний. Однак у п. 305 і Додатку 9 Методрекомендацій № 373 рекомендовані такі статті калькуляції:

• сировина та матеріали;
• купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;
• паливо й енергія на технологічні цілі;
• зворотні відходи (вираховуються). Це вартість залишків сировини і матеріалів, які утворюються в процесі виробництва, які не можуть бути використані за своїм призначенням через повну або часткову втрату своїх якостей;
• основна та додаткова заробітна плата;
• відрахування на соціальне страхування;
• витрати на утримання та експлуатацію устаткування, зокрема амортизація;
• загальновиробничі витрати;
• втрати від браку. Це вартість остаточно забракованої продукції, затрати на виправлення браку та неминучі технологічні втрати;
• супутня продукція (вираховується).

Однак вищенаведені дані статті є лише рекомендацією й затвердженої для всіх форми калькуляції не існує, так як це сфера внутрішнього обліку. Приклад калькуляції (бланк) наведений у файлі нижче.

СКАЧАТИ

Також ще є такі різновиди калькуляції:

• нормативна калькуляція — це калькуляція нормативної собівартості продукції;
• зведена калькуляція — це калькуляція за декількома або всіма видами продукції;
• калькуляція визначення ціни — це калькуляція повної собівартості, у якій на основі такої собівартості та % рентабельності визначається відпускна ціна.

Приклад форми калькуляції для визначення ціни наведений у файлі нижче.

СКАЧАТИ

Собівартість продукту в калькуляції рахується на калькуляційну одиницю. Перелік найбільш поширених калькуляційних одиниць наведений у таблиці нижче.

Увага: калькуляція та бухгалтерські довідки — документ для оформлення розрахунку собівартості, які складаються у довільній формі.

Розподіл загальновиробничих витрат оформляють бухгалтерською довідкою (розрахунком) у довільній формі.

Увага: кожне підприємство може розробляти свої власні бухгалтерські документи щодо калькулювання та обліку виробничого процесу, у т.ч. переміщення незавершеного продукту на етапах виробництва.

«Чорний» список: черговий експеримент від ДПС

Податкова готує «чорний список» несумлінних платників, щоб управляти податковими ризиками і впливати на сплату податків. Хто і як готуватиме цей список і чим це загрожує платникам, розповімо у цьому матеріалі

ЧИТАТИ РОЗ’ЯСНЕННЯ ЕКСПЕРТА ⏩

Як у бухгалтерському обліку визначається собівартість реалізованої продукції

Собівартість реалізованої продукції за місяць/квартал складається з таких складових:

• виробничої собівартості готової продукції, яка була продана;
• нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які були понесені протягом місяця/кварталу;
• наднормативних виробничих витрат, якщо такі були протягом місяця/кварталу. Даний показник можливий лише, коли підприємство веде обліку вибуття готової продукції на основі нормативних затрат.

Така собівартість відображається на субрахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції».

Приклад 4. Собівартість реалізованої продукції. Підприємство продало увесь продукт Б у наступному кварталі після його оприбуткування з виробництва. Виручка 720000 грн, у т.ч. ПДВ 120000 грн. Бухгалтерські проведення з реалізації продукції наведені у таблиці нижче.

Метод середнього відсотка відхилень в обліку продукції за нормативною собівартістю

Також можливий варіант наближеного списання даних відхилень між фактичною і нормативною собівартістю. Такий метод аналогічний обліку ТЗВ і торговельної націнки (абз. 5 п. 9, п. 22, приклади 1-2 НП(С)БО 9). Такий підхід може бути зручнішим, аніж той, який був наведений вище у прикладі 4, особливо в ситуації коли продукція та відхилення знаходяться на двох різних рахунках. Обраний варіант слід описати у наказі про облікову політику.

Приклад 5. Списання відхилень собівартості на основі методу середнього відсотка відхилень. Підприємство має залишок відхилень на початок місяця 5500 грн та залишок продуктів А та Б, які обліковуються за нормативною собівартістю, — 58000 грн. Продукту Б було продано на 400000 грн за нормативною оцінкою.

Тоді з урахуванням даних прикладу 3 маємо:

• за місяць відхилення збільшилися на 66952,92 — 2113 = 64839,92 грн (оборот за Дт субрахунку 262);
• готової продукції надійшло за нормативною собівартістю на суму 400000 + 300000 = 700000 грн (оборот за Дт субрахунку 261).

Розрахунок відхилень до списання після продажу продукту Б:

• середній відсоток відхилень = (5500 + 64839,92)×100%/(58000 + 700000) = 70339,92/758000 = 9,28%;
• відхилення до списання = 400000 × 0,0928 = 37120 грн.

Бухгалтерські проведення наведені у таблиці нижче.