Мін’юст спробував вирішити проблему неоднозначного тлумачення терміну «інше володіння особи», що використовується у статті 233 Кримінального процесуального кодексу України (КПК).
Зокрема, згідно з частиною першою статті 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
При цьому під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи (ч. 2 ст. 233 КПК).
Суб’єктами права власності відповідно до чинного законодавства є як фізичні, так і юридичні особи. Водночас склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
У контексті наведеного можна стверджувати, що поняття «інше володіння особи» не обмежується власністю чи володінням тільки фізичної особи. Воно охоплює і приміщення, які знаходяться у власності чи володінні (користуванні) юридичних осіб.
Тож проникнення, наприклад, до офісу підприємця, проведення в ньому огляду чи обшуку може також здійснюватись тільки за вмотивованим рішенням суду. Недотримання цієї процедури можливе лише за наявності невідкладних випадків, пов’язаних з рятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
